Марта вийшла з супермаркету, купила стільки продуктів, що у пакетиків вже ручки ледь трималися. Помалу крокувала до будинку, адже надворі був гололід – не вистачало ще беркицьнутися на спину.
– Привіт, – почула вона знайомий голос. Це був її Сашко, за 15 років майже не змінився.
– Що тобі треба? Я тебе у гості не запрошувала.
– Чув, що ти вже іншу родину маєш, доньку виховуєш. А про старшого сина забула, так?
Марта згадала той вечір. Хоча, ні треба розповісти історію з початку – вони познайомилися на вечірці друзів, швидко почали зустрічатися. Згодом, на річницю знайомства Сашко зробив їй пропозицію, зіграли скромне весілля. А потім дві смужки на тесті, пологовий будинок, плач сина Петрика.
І той фатальний вечір. Саша просто зібрав всі її речі та виставив за поріг.
– І не смій наближатися до сина, – погрожував їй.
Ніхто не міг допомогти – навіть найкращий адвокат в області безсилий перед Сашком. У нього, бачте, багато “зв’язків” серед впливових персон міста. Тому Марті нічого не залишалося, як повернутися додому.
– Чому приїхав?
– Нагадати, що у тебе є ще син.
– Ти сам заборонив мені до нього наближатися. Судом погрожував!
– Ой, не треба вигадувати казочки!
З автівки вийшов молодий хлопець. Новий телефон, дорогий одяг та сережка у вусі.
– Ти про ту дурепу довгоногу? Закрутила тобі голову, а ти як той баран, повірив, що у неї до тебе щире кохання, – насміхався син. Марті стало ніяково від такого “цирку”.
– Коротко кажучи, ось його речі, ти ж мама. А я поїхав, термінове відрядження.
Марта довго дивилася на сина. Точніше, на незнайомого хлопця. Ні, вона нічого до нього не відчувала, крім огиди.
– Допоможеш з пакетами?
– Ні, сама тягай. І у цій дирі ти живеш? Жесть просто, – скривився син.
Марта набрала у груди свіже потіння. “Треба дати йому другий шанс” – подумала жінка та відчинила двері під’їзду.
– Мерсі боку, – саркастично відповів Петрик
Хлопець весь час жував жучку та слухав музику. Здавалося, що йому зовсім байдуже на нову родичку – його рідну мати. Марта працювала звичайним вихователем у садку, але мала добре серце, однак, чомусь там не знайшлося місце для Петра.
– О ні, що це за сарай? – з огидою глянув хлопець на квартиру.
– Це наша домівка…
– А, то ти тут не сама живеш, так?
– Є ще чоловік Орест та донька, твоя сестра Марія, вони зараз гуляються ще.
– Пофіг, можеш не розпинатися, я і так нічого з цієї “корисної” інформації не запам’ятаю. Де моя кімната?
– Спатимеш поки що ось тут.
– На такому дивані? Збожеволіла? Тут клопи, антисанітарія!
– Не подобається – то можеш піти геть, тебе тут ніхто не тримає.
Петро почав розкладати свої речі – новенький 13 айфон, айпад, навушники, одяг від Гучі та інших марок. Словом, видно, що його татку дуже любив потішити такими подарунками. А що Марта може йому дати? Та її запрати ледь вистачало на половину вартості телефону.
– Мамо, а це хто? – здивовано запитала Марічка.
– Твій старший братик.
– Ура, – і Марійка підбігла до Петрика, хотіла його обійняти. Але натомість отримала стусана.
Жінка пішла на кухню, заварила теплого чаю.
– Оресте, це мій син від першого шлюбу, я тобі колись розповідала. Саша сьогодні його привіз..
– Ну нічого, думаю, ми ще поладнаємо. Він підліток, гормони, зміна поведінки. Все буде добре, – сказав чоловік та ніжно обійняв Марту.
Однак, марно сподівалася. Петро сприймав всіх у квартирі за рабів. То принеси, те подай, інше забери. А найбільше діставалося Марійці. Вона хотіла гратися з братом, гуляти, але хлопець не соромився навіть лаятися на неї:
– Пішла геть, ти мені заважаєш! І свої дурні іграшки забери, дістала мене! Щоб я тебе більше не бачив!
Він навіть намалював біля кімнати червону лінію та суворо заборонив дівчині її переступати.
Справи у новій школі були не кращими.
– Він сьогодні знову хамив вчителям. І побився з однокласником. Вибачте, але ще одна така витівка – та ми виключимо його геть. Не можемо псувати статистику через одну дурну вівцю, – скаржилася директорка.
І все Петрові було не так – як Марта готує, говорить, міг навіть пародіювати її за столом. На зауваження Ореста навіть не зважав.
– Ти мені ніхто, так що закрий рота! – кричав, коли чоловік робив зауваження.
Після одного випадку Марта вирішила поставити крапку. Тоді вона пошвидше прийшла з роботи. По дорозі зайшла у магазин, купила для діток різні солодощі. Хотіла сьогодні переглянути за вечерею комедію або мультфільм. Тихцем зайшла у квартиру. Почула, як Петя з кимось говорив через телефон. Але у цей час він повинен бути в школі.
– Ця дурепа ні про що не здогадалася навіть. Та я вже тиждень з її заначки гроші тягну, а в Ореста з пачки цигарки забираю. Таке лайно, а не життя з ними чесно. Ще й сестра надокучає. Коли Марти нема, я йому їй поставити синяк-другий. Вічно голосно слухає свої мультики, я вже не витримую і можу їй в голову навіть пульт кинути. А вона не сміє нічого казати, бо знає, що я гірше їй зроблю. Залякав, що руку зламаю та викину всі іграшки геть або в дитячий будинок здам, ха-ха-ха.
– А це ти припхалася. Швидко сьогодні..
Жінка підійшла та дала синові ляпаса.
– Що ти в біса робиш? Здуріла!
– Негайно зібрав всі свої речі. У тебе є 5 хвилин. Кажи нову адресу батька, негайно!
І вже через 30 хвилин вони стояли під воротами великого заміського будинку. Басейн, багато дерев, сауна, на подвір’ї декілька іномарок.
-Ти більше не моя проблема. Прощавай. І не смій більше нізащо в життя з’являтися на порозі моєї квартири, – тихо промовила Марта і поїхала геть.
Хоча раніше Марта молила Бога, щоб Петрик повернувся до неї. А ось як вийшло насправді…
Марта вчинила правильно? А що б ви робили з такою дитиною?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
