Я ще з дитинства мріяла про велику родину. А особливо про двох донечок. Уявляла, як одягатиму їх у красиві сукні, заплітатиму косички з бантиками.
– Так, ось ніжка, тут ручка. Вітаю, у вас буде донечка!
Ох, я тоді так від щастя плакала та стрибала, здається, що всі лікарі мене чули. Це була моя перша вагітність. Я стільки книг читала про виховання, психологію, відвідувала спеціальні курси молодих матусь. Ну, словом, готувалася відповідально.
І знаєте, живіт ріс ледь не щодня. Вже ближче до пологів я була схожа на велику повітряну кулю. Ще так кумедно ходила з боку в бік, немов пінгвін.
З чоловіком купити все необхідне – колиску, іграшки, одяг, суміші. Малюк ще не народився, а я вже дивилася на шкільні ранці та пенали. Ну такий у мене був синдром досконалої матусі.
Пологи почалися вчасно. Спершу було важко, але вдихнула повітря на повні груди та думала про те, як скоро триматиму своє дитятко. Подумки рахую “один, два…” і на цифрі три чую плач. Я тоді сама не стримала сліз, чесно. Дивлюся на годинник – 9 ранку. Ось так гарно розпочався мій найщасливіший день у житті.
Однак, лікарі почали перешіптуватися та косо дивилися на мене. І тут до крісла підійшла старенька акушерка:
– Ну, доню, а тепер знову набирайся сили
Я до останнього не розуміла, що відбувається. Пологи минули добре, ось у ліжечку лежить моя донечка.
– Давай, люба, вдихни повітря та знову тужся. У тебе буде ще один малюк!
Чесно, я спершу подумала, що це такий жарт. Адже тоді було 1 квітня. Але почала ротом жадібно ковтати повітря від болю. І через 5 секунд почула знову дитячий крик.
– Вітаю, матусю-героїне, у вас дві дівчинки! – радісно сказала старенька акушерка та показала мені другу донечку.
Одразу зателефонувала до чоловіка.
– Ти жартуєш? Серйозно? А може це такий розіграш? Сьогодні перше квітня, – прискіпливо відповідав.
– Якщо не віриш – хутчіше бери таксі та їдь у пологовий будинок!
Спершу чоловік ледь не знепритомнів, добре, що медсестра подала йому склянку води.
– То виходить, я що тепер двічі татко? Тато у квадраті?
– Так!
Відтоді минуло вже 15 років. Наші донечки Маша і Катя виросли справжніми красунями. І, до речі, Катя завжди запізнюється до школи – видно, що вона народилася другою.
Досі не вірю, що Бог дав мені такий шанс – бути матусею для цих прекрасних дівчаток.
А ви вірите, що такий випадок – це наша доля чи просто збіг обставин?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
