18 Квітня, 2024
Боже, цвіт нації гuне! Дpужба, яку змoгла обіpвати лише сmеpть. Фото та деталі .

Боже, цвіт нації гuне! Дpужба, яку змoгла обіpвати лише сmеpть. Фото та деталі .

Кілька місяців тому цей колаж облетів чи не усі соціальні мережі.

Сотні репостів, тисячі коментарів. Чи справді чоловіки з цих фотографій були кумами і як загинули?

Отже, далі – історія життя військових, їхньої служби та міцної дружби, яку змогла обірвати лише смерть.

“Така дружба, напевно, зараз буває дуже рідко!

Дмитро Богданов та Олександр Король

Меморіальні дошки встановлені на стіні Будинку культури в селі Галайки, що на Київщині. Саме в цьому селі жили загиблі військові Дмитро Богданов та Олександр Король. Ініціатива встановлення належить директору Будинку культури Інні Сватко.

Дмитро Богданов та Олександр Король.
Фото: ФБ -сторінка Б. Балагури

Загиблих військовослужбовців жінка знала з дитинства: “Раніше працювала помічником вихователя в дитсадку. Дмитро був нашим першим випускником. А Сашко – однокласник моєї дочки. Ми були як одна сім’я! Такі діти!.. Їм ще треба було б жити, народжувати дітей!..”

Богданов

Коли Дмитро і Сашко виросли, Інна Олексіївна вже стала директором Будинку культури. Хлопці часто приходили до її закладу, брали активну участь в усіх заходах.

Богданов

“Це такі хлопчики були позитивні – постійно усміхалися! Могли підтримати в будь-якій ситуації. Якщо звернешся до них по  допомогу – обов’язково відгукнуться. Знаєте ж, які сільські будинки культури? Потребують ремонту. Тож коли потрібна була чоловіча підмога, хлопці щось ремонтували. Коли треба було щось привезти, то вони організовували, привозили”, – згадує жінка. І додає, що така дружба, яка була у Сашка та Дмитра, напевно, зараз буває дуже рідко.

“Хочу, щоб син мною пишався!”

Дмитрові був лише 21 рік, коли він загинув, розповідає його мати Ольга Богданова. Мав роботу, але якоїсь миті сам вирішив піти до військкомату та заявив матері: “Мам, я звільнився та йду на війну. Я підписав контракт”.

Дмитро Богданов
Дмитро Богданов

На той час Василь, чоловік хрещеної Дмитра, пішов на фронт захищати країну, і Дмитро не захотів відсиджуватися вдома. Згорьована Ольга згадує, як відмовляла єдиного сина: “Я йому казала: “Синочку, ти у мене одненький! Ти ж розумієш, що якщо щось станеться, залишиш мене одну!..” А він відповів: “Хочу, щоб син мною пишався!”

У Дмитра вже була молода дружина і маленький син Кирило.

Богданов

Батько Дмитра загинув на фронті у червні, Дмитро – в лютому

Із 13 років хлопець підробляв у лісі, щоб мати додаткові кошти – зростав без батька, тож намагався допомогти мамі та старенькій бабусі. За словами Ольги, вона розійшлася з батьком Дмитра Олегом, тільки-но син народився. Олег тримав на руках Дмитра іще немовлям, після чого поїхав на Харківщину. Більше син і батько жодного разу не бачилися, утім спілкувалися по телефону. Олег теж став до лав ЗСУ, але у червні 2022-го загинув на передовій – йому було лише 44…

Смерть батька Дмитро сприйняв дуже важко, плакав: “І хоча я його жодного разу не бачив, я знав, що у мене був батько, і мені було від цього добре…”.

Богданов Дмитро

Дмитро розповідав матері, що коли він та інші бійці вперше виходили на позиції на Донеччині, вороги почали скидати на них фосфорні бомби: “Казав, усе поле горить і люди горять, і не можна було потушити. Розказував, що у військовослужбовців пропалювало одяг так, що аж кістки було видно. І вони навіть помирали від тих опіків, бо і в очі потрапляло, і на голову. Мовляв, ходиш по вулиці і відчуваєш запах смаженого м’яса – аж нудило від того…”

Богданов

Дмитро зазнав поранення на позиціях. Ольга розповідає, що вороги почали закидати українських військових гранатами: “Дмитро розвертався і підірвався на міні, після чого його ще прошило автоматною чергою. А тоді, коли ще падав, зламав хребет. Побратими разом із кумом Сашком витягували Дмитра з-під обстрілів, майже чотири кілометри на ношах тягнули. Кум Сашко його не покинув… У сина була мінно-вибухова травма, кожен орган був пошкоджений, кожну судиночку зачепило. Його відвезли в Курахове, прооперували у польовому госпіталі. Після цього син прожив ще місяць…”

Кум Сашко на похороні казав, що не може повірити у загибель друга

Ольга пригадує, що її син Дмитро дружив із Сашком з дитинства: “Разом ходили в школу, разом ходили на бокс,  – всюди разом! І в клуб, і з клубу, і на бійки, на розбірки – ну, як завжди у хлопців!”

За життя Дмитро будував плани: добудувати бабусі хату, повністю зробити ремонт. А ще ділився із матір’ю: “Ми з Сашком прийдемо з перемогою, підемо до усіх наших хлопців – друзів, однокласників, кумів, це ж буде наша перемога!”

Дмитро Богданов та Олександр Король

Сашко дуже важко сприйняв загибель Дмитра. Казав на похороні: “Я не можу повірити, що у мене немає друга, кума!”

Ольга сподівалася, що хоча б Сашко матиме іншу долю, хоча б він лишиться живий: “Тоді, коли я на похороні сина бачила Сашка, я ніколи б не могла подумати, що скоро і його не стане – він загине!”

Стала вдовою в 24 роки

19 лютого 2023 року серце Дмитра назавжди зупинилося. Його дружина Альона Богданова стала вдовою у 24 роки. Вони з Дмитром познайомилися в селі Галайки, куди дівчина приїжджала в гості до тітки. Одружилися, народили сина.

Богданов

За словами Альони, чоловік полюбляв рибалку, мисливство та навіть колись давно писав вірші. А ще волів забезпечити рідних усім, чого сам був позбавлений в дитинстві: “Хотів, щоб ми заможно жили. Мріяв купити квартиру і дати своїй дитині все, чого не було у нього”.

Дмитро щодня телефонував Альоні зі служби. Однак 17 січня 2023 року чомусь не брав слухавку. Жінка тоді вже зрозуміла, що сталася біда. Наступного дня зателефонував кум Сашко і сказав, що Дмитра поранено.

Після поранення прожив ще 1 місяць і 2 дні

Альона була із коханим спочатку в лікарні в Дніпрі, а потім у військовому шпиталі в Києві. Жінка розповідає, що лікарі ввели військовослужбовця у медикаментозний сон: “Лікарі казали, що Дмитро багато разів прокидався. Я побачила це одного разу – він не говорив, а тільки махав головою. Розумів, що я йому кажу, але не просинався. За місяць йому зробили 10 операцій. Але інфекція розповсюдилась на різні органи, і – як пояснили лікарі – почала відмовляти печінка, і серце не витримало… Він помер…”

Сашко загинув через 3 місяці

Кум Дмитра Сашко Король пережив найкращого друга на 3 місяці. 30 квітня 2023 року Сашкові минув 21 рік, а 26 травня того ж року він відійшов у засвіти. Батько Сашка Володимир Король твердить, що його син не став чекати на повістку. Сашко разом із кумом добровільно рушили до військкомату. Тричі писав заяву, щоб його взяли до війська. І вже із жовтня 2022-го чоловіки були на фронті.

Король

Коли Сашко став на захист Батьківщини, його мати Олена не переставала плакати – і тоді, коли він телефонував з передової, і тоді, коли її мобільний телефон лишався безмовним. Аж до тієї миті, поки син не пригрозив: “Ще раз будеш плакати, я не передзвоню до тебе”. Протягом місяця не казав де служить. Можливо не хотів зайвий раз хвилювати рідних. Утім обіцяв: “Мам, побачиш, ми підемо з Дмитром на війну і війна закінчиться! Буде вільна Україна”.

Приховував від матері, що з кумом сталася трагедія

Сашко телефонував матері з фронту, а Діми не було поруч. Жінка відчувала щось недобре. Запитала: “Де Діма?”. Сашко здавався виснаженим, щоразу відповідав щось нове, вигадуючи де “перебуває” кум. Тоді мати наполягла, щоб він передав слухавку кращому другу. Сашко насторожився: “Хто тобі вже щось сказав?..” Проте тоді Ольга лишень серцем відчула, що сталася біда, утім їй було ще невідомо, що Дмитро дістав тяжке поранення.

Олександр дуже важко сприйняв загибель кума – плакав, мовчав, дуже сумував. На похороні, коли закривали труну, пообіцяв: “Я помщуся за тебе”.

“Після смерті Дмитра Сашко взяв собі його позивний – “кум”. Виходить, у них був один позитивний на двох“, – про це розповідає його молодший брат Владислав.

Про те, що доводилося переживати на передовій, Сашко волів не розповідати рідним. На усі розпитування коротко відповідав: “Все нормально”.

Ввечері 25 травня 2023 року Сашко востаннє поговорив із батьком по телефону. А вже за два дні Володимир отримав найжахливіший телефонний дзвінок у своєму житті – повідомлення про те, що Сашко загинув у селі Володимирівка, що поблизу Волновахи.

Король
фото Сашка опубліковане сторінкою Ржищівський індустріально-педагогічний фаховий коледж

Численні перемоги на ринзі та дружба

Не існує величини, якою можна вимірити глибину болю батьків Олександра. Вони розповідають, що Сашко зростав спортивним хлопцем, займався на турніках. Не давав образити ані себе, ані молодшого брата Владислава – умів заступитися за себе та інших.

Батько Володимир згадує, як Сашко змалку просто-таки марив боксом: “Тричі на тиждень я обох синів возив на заняття боксом у сусідній район. У Сашка лишилося багато медалей – усі перемоги і лише одна “нічия”! Він професійно займався боксом, але я був змушений забрати його з цієї секції, бо у нього було слабке перенісся – найменший удар по носу і його заливало кров’ю”.

Сашко ніколи не був конфліктним, з усіма дружив. Ніколи не згинав голову перед проблемами, якими б вони не були – намагався завжди бути веселим.

“Сашко і Дмитро з дитинства разом в школу ходили, щоправда вчилися не в одному класі – Дмитро був на рік старший за Сашка. Вони постійно були разом. Син завжди казав Дмитру: “Братуха!” Похрестив сина Дмитра. Дуже добре ставився до хрещеника – любив його, на руках носив. Постійно їздив до малого, купляв йому подарунки. Після війни Сашко теж хотів одружитися – такі були плани…”, – ділиться спогадами батько Сашка.

Король Богданов

Олена розповідає, що син допомагав їй по господарству, варив їсти, любив сміятися і танцював на концертах. А ще, звісно, був душею компанії: “Я хотіла б, щоб Сашко працював поліцейським, а він мріяв про боксерську кар’єру. Із 12 років вже умів кермувати автівкою. Пішов учитися на електрика. Працював то там, то там… У 18 років протягом трьох місяців навіть в Італії робив – штукатурив… А до повномасштабного вторгнення працював у Києві на СТО”.

Богданов Король

Жінка запевняє, що її син із Дмитром були ніби брати: “Вони були дуже схожі. Наче щось їх об’єднувало. Вони були один за одного. Якщо Дімка щось не хотів писати, то Сашко робив це за нього! А одного разу Сашко на машині розвозив хліб. Дмитро йому телефонує і каже: “Мені треба допомога”. Сашко все покинув і поїхав до друга”. Казав мені потім: “Мам, ти ж розумієш, що Дімі потрібно було допомогти! Так було треба!..”

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *