20 Квітня, 2024
Марічка,ти знажш, не варто було до нашого приїзду ремонт робити, вихвалятись, всі знають, хто чим живе.

Марічка,ти знажш, не варто було до нашого приїзду ремонт робити, вихвалятись, всі знають, хто чим живе.

Більшість на свекрух жаліються, невісток, а в мене сестра з глузду з’їхала. Ми живемо в селі, і існує такий стереотип, що сільські люди вибачте на слові “3адрипанці” запливають гн0єм і радіють місцевим ароматам.

Аби не так. У нас, до речі, село при районному центрі, пішки можна йти. Так ось, незважаючи на те, що мер міста і його колеги, прибічники, люди з досить сумнівним кримінальним минулим, у нас таки дуже все культурно.

Чомусь як тільки ми сюди переїхали, я відразу звернула увагу, що навіть якщо в когось коза є чи корова, то там в хліву чистіше, аніж в деяких вдома.

Та не про це. Чолвік мій працює в ремонтній бригаді. Гроші має непогані, як для села так взагалі гарні, а я манікюр роблю, вії, брови.

Не у всіх і не завжди є можливість піти до райцентру, а там аж раптом 2 салони і ті вічно забиті, а до мене зручно, швидко і в будь який момент, навіть в борг, хіба я не людина, чи не розумію.

А як грошей нема, то я в того молоком візьму, в того м’ясом. Отак і живемо, ремонт зробили, чоловікові гроші на будинок ідуть, мої заробітки, як бачите на харчування та мілкі розтрати.

Щось я від теми відхилилася. Так ось, свою сестру я не бачила років 6, як не більше, ми іноді слали смс один одному, вітали з святами, та й по тому, якось не по-людськи.

А коли ми нарешті налаштували побут, діти підросли, я і запросила їх в гості. Приїхали таки.

Вони там всі, знаєте, пальці віялом. Навезли нам подарунків. Та й ми не впали обличчям в багнюку. Я приготувала кілька салатів, м’ясо запекла.

А коли ми з сестрою вийшли прогулятися, вона мені сказала: “Знаєш, Машка, не варто було до нашого приїзду ремонт робити, понти гоняти, всі і так знають, хто чим живе.

А то вирішила випендритися, я хіба не знаю як люди в селі живуть?”.

Після цих слів мені стало і смішно,.і образливо водночас. Через кілька днів сестра зібралася їхати, я купила в сусідки меду, молочка, олії домашньої.

Все свіже, гарно запаковане, в місті на ярмарках такі ціни деруть, а тут на тобі, на доріжку.

Чоловік її, Микола зрадів, подякував, обійнялися. А вона каже: “Знаєш, Маш, не треба, ви і так потратилися, лиши собі, а то частували нас тут, ремонт робили, хозяйство мабуть вирізали, чи продали.”

Ми дивилися з чоловіком на неї як дві овечки чоловічого роду. Господарства у нас зроду-віку не було, ремонту років 5, як не більше. І з чого вона вирішила, що в селі мають свині в хаті пастися?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *