15 Квітня, 2024
Майже через 20 років у родину повернувся чоловік. Тільки син Павло не хоче його приймати Sad boy sitting alone in nature, autism syndrome

Майже через 20 років у родину повернувся чоловік. Тільки син Павло не хоче його приймати

У 18 років я завагітніла від хлопця Марка. Ми ще у садку гралися, що станемо чоловіком та жінкою. І от виросли, закохалися і почали зустрічатися. А через 3 місяці я дізналася, що вагітна. І це була дитина Марка, він був першим хлопцем у таких серйозних стосунках. 

Тим паче, у 18 років я почувалася вже такою “дорослою”. Гадала, що Марко зробить мені пропозицію, адже я повнолітня. Ми разом будемо жити, буде у нас своя така родина. 

Однак, коханий дуже злякався:

– Нам тільки 18, ми ще самі діти. Марино, поки ще не пізно, будь ласка, піти до лікаря. Я не готовий до такого. 

А потім нічого кращого не вигадав, як змитися в армію. Добре, що мої батьки з розумінням поставилися до такого конфузу та допомагали з малюком. Я народила здорового сина Павла, перевелася на заочну форму навчання. Поки писала конспекти та їздила в університет, мама дивилася за Павликом. Тато взагалі продав машину та поїхав у Польщу до родичів на роботу, аби нам грошей заробити. 

Якби не мої кохані батьки, то я би пропала на цьому світі. Після закінчення університету я знайшла роботу у Тернополі. Тоді батьки зробили мені найкращий подарунок – двокімнатна квартира у місті. Всі свої заощадження вклали у житло та ремонт. Новобудова, поруч є садочок та школа для Павлика. Я так сильно плакала та навіть руки батькам цілувала. На вихідні приїздила з Павликом до рідних у село, буквально 30 хвилин на автобусі. 

Мої батьки намагалися поговорити з батьками Марка. Але вони їх навіть на поріг не пустили. Сказали, що дитя нагуляне, що не будуть давати ні копійки на нього. І якщо рідні бабуся та дідусь так нахабно відмовилися від онука, то вже нема чого до них ходити. Навіщо? Аби сусіди мали причину для пліток? 

Так минуло 18 років. Павло зараз навчається у Львові, пройшов на державне місце. Часто приїздить до мене у Тернопіль чи до стареньких у гості. Я бачу, що він дуже розумний та здібний хлопець. Звісно, у дитинстві міг трохи хуліганити, мене не слухати. Але зараз старанно вчиться та гризе граніт науки. 

В особистому житті у мене не дуже складалося з кавалерами. Важко довіряла незнайомим чоловіками, навіть на роботі уникала з ними спілкування. 

А місяць тому я зустріла Марка. Він дізнався мою адресу та приїхав до квартири. З одного боку, я так сильно хотіла його обійняти, поцілувати. Але згадала, як він кинув мене з маленькою дитиною на руках, як його батьки не визнавали Павлика. 

– У мене рік тому дружина померла, важка хвороба. І я сам залишився з донечкою. Знаєш, то, певно, мене Бог так покарав. Я від тебе та сина тоді відвернувся. 

Далі Марко почав плакати і ставати на коліна, битися мені головою об ноги. Просив дати йому другий шанс, аби я прийняла його та доньку Олену в родину. Щоб ми почали все заново і жили разом. 

Мені стало щиро шкода Марка. І я його досі люблю. Через стільки років знову зустрілися – то це точно доля. 

Поки Марко з Оленкою живуть у селі в його батьків. Я розуміла, що треба на цю тему поговорити з сином, якось його підготувати до такої новини. Гадала, що Павлик все зрозуміє, дасть Маркові другий шанс.

– Мамо, навіть не смій. 

– Синку, чому? Марко твій тато рідний, він…

– Батько? Хіба рідний батько буде від дитини відмовлятися, як це зробив він? Це підло та низько з його боку!

– Але Павлику…

– Мамо, я ні слова не хочу чути про того зрадника. Повір, якщо ти впустиш Марка до квартири, то мене ніколи не побачиш. Я все сказав! 

Я не знаю, що робити далі. Так, Марко свого часу наробив дурниць. Але він був молодий, нерозумний, боявся. Минуло вже 18 років, люди мають право на те, аби спокутувати гріхи. 

Ніхто з нас не святий і може наробити помилок. Але є шанс все виправити, почати жити, як нормальна родина. Чому Павло так відштовхує Марка? 

Напишіть нам в коментарях 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *