12 Квітня, 2024
Поки я гарувала у Португалії, чоловік завів коханку. І найгірше – діти про це знали і нічого мені не сказали! Autumn rural landscape from a height

Поки я гарувала у Португалії, чоловік завів коханку. І найгірше – діти про це знали і нічого мені не сказали!

6 років тому я поїхала в Португалію на заробітки. А як ще на зарплату вчительки вижити у місті? Грошей ледь-ледь вистачало, а дочок треба якось на ноги підіймати. Тим паче, чоловікові Оресту також не щастило з роботою. Але він все одно тримався того заводу, бо там хоча б якісь гроші платили. 

У Португалії працювала моя однокласниця. Ліда допомогла оформити всі документи, повчила мене декількох словечок, знайшла роботу у сеньйорів. Помалу я відкладала гроші та висилала гостинці до України. Правда, сеньйора Домініка не давала мені частих відпусток. Тому додому я приїздила тільки двічі на річ – Різдво та Великдень. Загалом, робота не важка, треба за господарством слідкувати, вигулювати собачок, готувати їсти та купувати продукти. 

Я старалася економити. Наприклад, не купувала собі в Португалії якісь дорогі речі, а ходила в місцевий секонд. Їла продукти, які давала сеньйора, спала на невеличкій кушеточці в кімнаті. Але все це робила заради дітей. Гроші висилала їм на навчання, на одяг або ж на ремонт у квартирі. Неля та Христина вже дорослі дівчата, можуть потурбуватися про батька. Я розуміла, що з такими донечками мій Орест не пропаде. 

Однак, дуже сильно сумувала за рідними. Ми бачилися тільки у Скайпі, але я так сильно хотіла їх обійняти, поцілувати, приголубити. Чесно, після кожного дзвінка гірко плакала та почувалася геть паскудною мамою. Адже я тут, за сотні тисяч кілометрів, а мої рідні там. Навіть коли бачила у Португалії жінок з дітками на дворі, то не могла стримати сліз. Що не кажіть, але на чужині українки не знайдуть одного – щастя. 

Восени до мене зателефонувала старша донька та потішила гарною новиною:

– Мамо, Андрій зробив мені пропозицію! Ми готуємося до весілля.

– Господи, доню, яка чудова звістка!

– Так, але ми поки не можемо аж так багато грошей відкласти на весілля. Будь ласка, можеш допомогти? Сама розумієш, що зараз в Україні дуже важко, ми копійки заробляємо. 

Звісно, я не могла відмовити Нелі. Яка ж я мати після цього? Пересилала їм ще більше грошей, якісь вина вибирала, інші продукти на застілля. Донька показувала мені у Скайпі фото сукні, розповідала за список гостей. Мене дивувала хіба одна річ. Я знала, що батьки Андрія люди також не багаті, але вони не дали ні копійки на весілля. За все платила тільки я. 

У грудні я вирішила приїхати додому, зробити рідним сюрприз. Неля планувала весілля грати після Різдва, залишався ще місяць з головою. Я б могла доньці допомогти з гостями, їздити на примірки, готувати якісь страви. Адже я також хотіла брати учать в організації, а не тільки грошенятка перекидати. 

На щастя, до сеньйори Домініки приїхали діти і могли мене замінити. Я зібрала валізу, накупила подарунків для донечок, прихопила заощадження. Ще й так пощастило, що був рейсовий автобус одразу з Порто до Тернополя, не треба їхати з пересадками. Серце з грудей ледь не вискочило, коли я перетнула кордон і приїхала до рідних. От вже підіймаюся до квартири, ледь тягну пакунки, шукаю ключ. Тихенько відчиняю двері, аби крикнути “сюрприз”… 

Аж тут до мене з кухні виходить незнайома жіночка. У моєму халатику та капчиках. І тримає філіжанку кави. 

– А ви хто? 

– Це ви хто, дорогенька? Я тут живу, це моя квартира! Зараз поліцію викличу!

На мої крики з кухні вийшла Неля.

– Ой, мамо, а ти чому не попередила. 

– Доню, це хто?

– Як хто? Я нова жінка Ореста, Вікторія! 

Мені стало так погано, що не могла аж стояти на ногах. Неля одразу принесла мені склянку холодної води та відвела під руку у спальню.

– Матусю, будь ласка, не переживай, не хвилюйся..

– Нелю, то що за жінка? Ти знала, що батько привів додому коханку? 

– Матусю, будь ласка, вислухай мене. Вікторія у нас живе вже рік і вони з батьком хочуть..

Після цих слів я все зрозуміла. Не хотіла більше ні бачити, ні чути дітей. Поки я гарувала, як та конячка, у Португалії, Орест знайшов собі нову жінку. І дівчата про це знали, мені нічого не сказали.

– Ми просто не хотіли тебе засмучувати.

– Нелю, як тобі не соромно? 

Я зібрала всі свої речі та поїхала у готель. Неля та Христина до мене телефонували, але я не підіймала слухавку. Наступного дня знайшла автобус до Португалії та поїхала геть. 

Всю дорогу я плакала. Не розуміла, чому діти так підло приховували цю гидку правду? Чому вони прийняли її у родину? Я ж так заради них старалася, так старалася… А вони просто плюнули мені в душу. 

Більше я дітям гроші не висилаю. Навіть на весілля відмовилася приїхати. Не хочу взагалі бачити ці нахабні та безсоромні пики. Бог з тим Орестом, я ще знайду собі кращого чоловіка. Але Неля та Христя…Як вони посміли зі мною так підло вчинити?

Я не збираюся повертатися в Тернопіль. Адже там у мене нема родини. Я просто від них відхрестилася і все. Не вважаю себе поганою мамою. Нехай краще жити самій, аніж з такими дітками. 

Напишіть нам в коментарях

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *