20 Квітня, 2024
Соромно мені, що просила дітей не приїжджати до мене на Паску. Не могла інакше

Соромно мені, що просила дітей не приїжджати до мене на Паску. Не могла інакше

Цього року я сказала своїм дітям, щоб до мене в село на Великдень не їхали. Здоров’я у мене вже не те, а та чудернацька погода взагалі доведе таке враження. А дітей то троє, з чоловіками дочки приїдуть, син з невісткою і внуків візьмуть. То треба стіл такий накривати тиждень часу.

Гірко мені стало з того, але я б сама то не подужала. Телефоном сказала їм, щоб не їхали, а сама ще більше зажурилася.

Мене звати Вікторія. Ми з покійний чоловіком народили троє діток. Не шкодували ні рук, ні сил, ні часу, щоб копійку дітям заробити й поставити їх на ноги. А саме основне – хотіли, щоб кожен вивчився як слід, щоб життя своє побудував і мав гарну роботу.

Найстарший син Олег працює зараз головним інженером на заводі. Має дружину красуню і двоє синочків. Син у мене розумний, роботящий, весь у покійного батька. Отак деколи гляну на нього і свого Семена бачу.

А донечки, мої пташечки Оля та Зоряна, обоє в банку працюють. Все як не приїдуть, то сідають разом і наговоритися не можуть про свою роботу, а я їх слухаю і не все часом розумію. Шкода, що батько не дожив, щоб бачити які в нього діти добрі і розумні, самостійні повиростали.

Минулого року на Великдень всі приїхали сім’ями, то хата наповнилась дитячим сміхом, наше улюблене заняття – дивитися старі фотографії. А того року мені здоров’я стало на заваді. Стояти довго не можу, тиск скаче, я б на тій кухні точно не витримала. Соромно було казати, щоб діти навіть не їхали.

У Великдень я прокинулася з думкою:

– Як Бог має забрати мою душу до себе, то нехай то станеться хоч в церкві. Як я буду без освяченої паски сьогодні? Тим більше сусідка Люда вділила одненьку.

Ледве мене ті ноги донесли до храму. Всю службу я сиділа і молилася за здоров’я своїх дітей. А потім ламала голову як же мені додому дійти. Та по дорозі жили такі самі жінки як я. Ми одна одну попід руку і так разом по стежині і дійшли помаленьку.

Не встигла я оглянутися на свою вулицю, як побачила здалека машини біля своєї хати. Аж від тої радості скоріше додому дійшла і ноги перестали боліти. Заходжу, а то мої діточки приїхали. 

Дочки на кухні щебетали, з пакунків смакоту різну діставали, внучата бігали подвір’ям, а зяті з сином стіл розклали і мангал розпалили. 

Я дивлюся й очам не вірю! Аж душа розцвіла зразу! Невістка кладе на стіл голубці:

– Мамо, то по вашому рецепту? Я як готую їх у квартирі, то до мене все хтось постукає і спитає, що я таке варю! Всі хочуть рецепт! 

Потім ми порізали свячене і помолилися і снідати. Лунав сміх, тости, всі щось балакають. А я сиділа і раділа, що всі біля мене, цього галасу дитячого так бракує часом, тих обіймів і теплих слів. 

А потім мій син встав з келихом і так урочисто каже:

– Сьогодні гарний день, щоб сказати вам ще одну важливу подію. Мій старший син буде одружуватися! Я скоро стану дідом! Тому пропоную на наступну нашу зустріч скинутися і купити матері більший стіл, бо вже трохи тіснувато стало! – а всі як не зарегочуть.

Ох! який то був Великдень незабутній, я вас передати не можу! Так добре на душі стало і болячки відійшли десь далеко. 

Дай Боже, щоб в кожній родині всі були живі здорові та щасливі! 

Напишіть нам в коментарях 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *