18 Квітня, 2024
Коли я опинилася в лікарні, то діти навіть не подзвонили. Ось так мені “віддячuли” за роки турботи.

Коли я опинилася в лікарні, то діти навіть не подзвонили. Ось так мені “віддячuли” за роки турботи.

Мені дуже соромно та сумно про таке писати. Але хочу розповісти цю історію. На старості років залишилася сама, хвора та немічна. 

У мене двоє дітей – син Василь та донька Ольга. Чоловіка не стало давно, він мав проблеми з серцем. І коли донечці було всього 3 місяці, то я вже готувалася до похорону. Добре, що мої батьки були поруч та допомагали. Я зуміла знайти в селі дві роботи. Працювала дояркою та прибиральницею на фермі. 

Крутилася, як та муха в окропі, чесно. Були думки навіть поїхати закордон на заробітки. Але не могла ось так відірватися від родини. Потім діти виросли, роз’їхалися по містах. Рідко приїздили у гості. Ну я розуміла, що в них навчання, що до села далеко їхати. І що вони тут робитимуть? Потім також на ферму підуть працювати, як я? 

Молилася Богові щоранку та щовечора, аби послав дітям добру долю. Аби вони в тих містах у люди вибилися. Так і минуло 40 років. 

Мій син Василь у Львові відкрив власний бізнес, ремонтує машини. Живуть багато, побудували собі будиночок за містом на два поверхи. Внуки навчаються у Польщі, в дуже дорогих університетах. 

Ользі також пощастило – вона вийшла заміж за чоловіка з хорошої родини. Мої свекри заможні люди, мають завод у Чернівецькій області. Донька сидить вдома, не працює, займається хатнім господарством та виховує діток. 

Тільки от своїх онуків я бачу двічі на рік – на Різдво та Великдень. І те, приїдуть на 2-3 дні, погостюють та їдуть геть. А мені так сумно та самотньо в селі. Батьків поховала декілька років тому, друзів нема. Хто з сусідів хати продав та переїхав геть, хто закордоном працює та живе. Наше село помалу наче починає вимирати. 

Два місяці тому мені стало дуже погано на городі, ледь не знепритомніла. Добре, що стало сили викликати швидку. Поки лікарі їхали, я ще зателефонувала дітям. 

– Ма, ти хочеш, аби я зараз свої справи залишила та бігом полетіла до тебе? Я так не можу, у мене є плани! – дорікала донька у слухавку. 

Добре, що Василь приїхав. Але він побув зі мною у лікарні годину, про щось поговорив з лікарями.

– Мамо, все буде добре, то просто вік такий. Тебе скоро випишуть, – роздратовано відповів син та поїхав геть. До села я добиралася вже маршруткою. А Вася не запропонував навіть ліки купити чи мене відвести додому. 

Через декілька днів мені знову стало погано і я поїхала до лікарні. Ольга довго не підіймала слухавку, Вася також. На щастя, сусідка, пані Орися, зголосилася поїхати зі мною. 

– Що ж, аналізи невтішні. Треба робити вам операцію. Інакше будуть дуже погані наслідки, – казав лікар. 

Я мала відкладені гроші на “чорний день”. Вистачило і на операцію, і на ліки та ще якісь дрібниці. Але було дуже сумно та гірки від того, що ні Василь, ні Ольга за всі дні реабілітації так і не приїхали до мене. Раз зателефонували, поговорили 5 хвилин і все. 

Тільки сусідка Орися приїздила через день до мене. Привозила книги, газети, кросворди. Ми читали новини, дивилися якісь передачі. 

І вона зголосилася за мною доглядати в селі. Я плачу їй символічні 2 тисячі, аби вона допомагала на городі, в хаті поприбирає, якщо треба – купить ліки. 

А що діти? Вони наче зникли з мого життя. Тому я вчора вирішила все-таки нагадати про себе.

– Ма, що ти ниєш? За тобою сусідка доглядає. Нащо мені з претензіями подзвонила? У мене справ багато, все, не можу говорити, – знову почула докори від доньки. 

Син не підняв слухавку, але скинув мені на карточку 2 тисячі гривень. Я всю ніч плакала. 

Не могла у страшному сні уявити, що рідні діти відвернуться від мене! От хіба я на таке заслужила? Роками про них піклувалася, сама виховувала, молилася за їх здоров’я. 

Чому Бог вирішив зі мною так вчинити? Я десь нагрішила чи що? 

На Вашу думку, хто винен у цій ситуації? 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *