15 Квітня, 2024
“Синку, ну поки ще у вас дітей нема, напиши заяву на розлучення. Бо не знати, які в неї ду рні гени вuлізуть” – шепотіла свекруха.

“Синку, ну поки ще у вас дітей нема, напиши заяву на розлучення. Бо не знати, які в неї ду рні гени вuлізуть” – шепотіла свекруха.

Здається, що Бог ніколи мене не любив. 

У 10 років втратила батьків, була страшна автокатастрофа. Родичів не мала, тому мене відправили у дитячий будинок. Вихователі добре до мене ставилися, там потоваришувала з іншими дітками. Ми були як велика родина, адже тримало разом одне горе – втратили батьків. 

Я дуже любила читати. Волонтери часто привозили різні книги та іграшки. Мені дуже подобалася Леся Українка та Всеволод Нестайко. До ночі перечитувала їх твори та знала кожен віршик чи оповідання на зубок. Після 9 класу вирішила вступити у технікум на спеціальність кухар. Тоді зрозуміла, що знайшла ще одне хобі – кулінарія. 

Навчилася готувати вишукані страви, якісь кондитерські вироби. Пригощала солодощами вчителів та друзів. І всі-всі мене хвалили, казали, що я стану видатним кондитером. 

У 18 років отримала невелику, однокімнатну квартиру від держави. Так, звичайна, старенька хрущівка, далекий район. Але не опускала руки, а йшла до мети і вирішила розвивати свій талант. Спершу просто випікала кексики, еклери, тортики та продавала сусідам. Помалу такий бізнес йшов у гору, було багато клієнтів. Половину грошей я відкладала на “чорний день”, решту витрачала на себе та ремонт. 

Згодом, коли виповнилося 23, то відкрила невеличке кафе. Продавала там свої вироби, готувала каву. Місце не дуже велике, тільки моя стійка та два столики для гостей. Тоді якраз і познайомилася з Олегом. Він часто заходив до мене, аби купити щось солоденьке. І я помітила, що дуже подобаюся Олегові. 

Звісно, у нас закрутився роман. Олег часто допомагав мені у бізнесі. Якщо зламався холодильник – одразу полагодить, перенесе на стенди солодощі, допоможе прибрати зал після клієнтів.

Тоді я зрозуміла, що в житті почалася біла смуга. Через рік стосунків Олег зробив мені пропозицію і запропонував жити разом. Однак, свого житла він не мав, тоді мешкав з мамою у великій, трикімнатній квартирі в центрі міста. Місця у моїй квартирці на двох би не вистачило, тому я переїхала до нього.

На жаль, свекруха холодно прийняла мене у родину. Пані Галина не довіряла, бо, бачте, я з дитячого будинку. 

“Синку, ну поки ще у вас дітей нема, напиши заяву на розлучення. Бо не знати, які в неї дурні гени вилізуть” – раз підслухала, як пані Галина шепотіла синові. 

Мої батьки були хорошими людьми. Не пили, не займалися поганими справами. З якого це дива свекруха взяла, що у мене можуть бути ду рні гени? Тільки через те, що я сирота? Тобто, на її думку, у дитбудинку виховують майбутніх хуліrанів, 6андитів та nuяків? 

Ми прожили з пані Галиною 3 місяці. А потім Олег сам зібрав наші речі:

– Або ти помиришся з моєю дружиною, або мене ніколи не побачиш!

Тоді переїхали на мою стареньку квартиру. Так, місця було мало, адже там одна кімната. Але якось жили душа в душу, не сварилися. 

Того року, на Великдень, пані Галина запросила нас у гості. І ще й першою перепросила у мене. Мовляв, дуже помилялася та не хотіла образити. 

Я гадала, що нарешті свекруха дійсно усвідомить свою помилку. Я хороша та вихована дівчина, маю свій бізнес. Але у червні Олега звільнили з роботи. Пояснили це тим, що складна ситуація в країні та фірма закривається. 

Спершу чоловік якось шукав нову роботу, надсилав резюме. Але то йому далеко їхати, то треба тільки на нічні зміни, то зарплата маленька. 

– Ну, якщо чесно, грошей нам і так вистачає, бо ти маєш кафе. Не пропадемо! – радів чоловік. 

Однак, це було не так. Олег просто сів мені на шию. Не допомагав ні на роботі, ні вдома. То він не буде мити посуд, бо не чоловіча справа. То не хоче прибирати в кафе, бо дуже втомився. Потім я ще й почала слухати докори:

Звісно, Олег скаржився мамі на мене. І ще перепадало від свекрухи. А я все терпіла і терпіла. Старалася якось втримати Олега, показати, що я хороша жінка. Але не бачила від нього ні підтримки, ні допомоги. Навіть доброго слова не казав. 

– Дівко, я все розумію, що в тебе робота. Але про чоловіка не треба забувати. Вже сусіди про мене пліткують, що таку погану невістку маю. Чи тебе у дитячому будинку не навчили, що треба бути гарною жінкою? Мені приїхати і показати, як то нормально робиться? 

Місяць тому я не витримала. Поки Олег десь вештався, я зібрала всі його речі у валізу, попросила сусіда змінити замок. Чоловік спершу кулаками стукав у двері, але потім зібрав речі та поїхав геть.

Вчора до мене телефонувала свекруха та плакала у слухавку:

– Донечко, будь ласка, ну прийми Олежика. Бо я вже з ним ради не даю. Може, у вас є ще шанс почати спочатку? Він хороший, просто трохи лінивий. А я хочу на старості років відпочити, а не за сином дивитися. Вже всю душу з мене випив!

Але я заблокувала її номер телефону. Не хочу більше нічого чути про пані Галину та Олега. Вони самі винні у тому, що зруйнували нашу родину. 

Я ще своє кохання точно знайду і буду щаслива. Адже живу один раз. То нащо терпіти таких горе-родичів? Краще буду сама, аніж в цьому пеклі. Бо то не родина, а якась зараз ходяча. І рабинею для Олега я точно не хочу бути. 

джерело

Фото взято з вільних джерел

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *