19 Червня, 2024
Ось і сорок днів минуло, як не стало Андрія. Маруся, як годиться, замовила службу в церкві, зібрала людей. Посиділи та й розійшлися, а вона сама зосталася… Добре чи погано жили з чоловіком, проте вдвох було легше. А вночі сниться сон.

Ось і сорок днів минуло, як не стало Андрія. Маруся, як годиться, замовила службу в церкві, зібрала людей. Посиділи та й розійшлися, а вона сама зосталася… Добре чи погано жили з чоловіком, проте вдвох було легше. А вночі сниться сон.

Ось і сорок днів минуло, як не стало Андрія. Маруся, як годиться, замовила службу в церкві, зібрала людей. Посиділи та й розійшлися, а вона сама зосталася… Добре та чи погано жили вони з чоловіком, та все таки вдвох було легше на цьому світі. А вночі сниться сон дивний Марусі. Йде Андрій з великим букетом троянд. Приніс і поклав на порозі. Схопилася, вибігла з хати – квітів немає. А на подвір’ї – лелеки. Піднялися ввись, облетіли навколо хати, помахали крилами і полетіли в бік могилок.

Старші люди добре пам’ятають, як у їхньому селі з’явилася Маруся. Молодесенька, несмілива, одягнута бідно-бідно. Всі її речі – те, у що була одягнена. Біленька перкалева кофтинка та штапельна чорна спідничка. На ногах – простенькі тряпчані босоніжки. От і весь одяг. Люди у селі тільки головою крутили: «Бідова!» Виявилося, Маруся була круглою сиротою – батька дано не стало. Народилася вона у 1942 році. Її мати Любка лишилася з трьома доньками. Бідували чорно. Усе лягло на плечі жінки – господарка, сіно, дрова, дітки. Всьому старалася дати лад. Старші дівчатка допомагали матері, у Марусі ж дитинства не було. За матеріалами

І треба ж ще й лиху трапитися! Правду люди говорять: де тонко, там і рветься. Так трапилось і в Марусиній сім’ї. Пішла мати, щоб глини білої набрати хату підмазати. Якось надовбала у кошик, стала вилазити, а земля обрушилась. Так і знайшли бідну Любку. Ніг не відчувала. А яке у ті часи лікування? Ніякого. Ото лежала вона. Старші сестри вже працювали, а Маруся у школу ходила, вдома господарювала і маму доглядала. Через кілька літ Любки не стало. Дівчинка пішла жити до старшої сестри, яка тоді вже була замужем. Діти одне за одним у неї посипались, а гляділа їх Маруся. Ох і тяжко ж було! Усе сперпіла. Твердо вирішила: закінчить школу і піде у медучилище, аби недужим допомагати.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *