21 Травня, 2024
– Мамо, ми пройшли найважчі часи, його поруч не було. То навіщо він нам тепер, – сказали мої дорослі сини. Коли мої діти почули про те, що “батько” задумав, наказали мені не приймати його. Адже коли він почув, що я чекаю двійню, зник з нашого життя на довгих двадцять років

– Мамо, ми пройшли найважчі часи, його поруч не було. То навіщо він нам тепер, – сказали мої дорослі сини. Коли мої діти почули про те, що “батько” задумав, наказали мені не приймати його. Адже коли він почув, що я чекаю двійню, зник з нашого життя на довгих двадцять років

Чоловік вирішив повернутися через двадцять три роки…

Перший час я не могла повірити, що все це відбувається зі мною, а свій стан сприймала як щось прикру перешкоду, яка розсмокчеться сама собою.

Спочатку не вступила на юридичний факультет, вірніше відмовилася вступати.

Відмінниця з глибинки злякалася навіть думки про те, що доведеться залишитися самій у великому місті на тривалий час, тому повернулася на батьківщину і стала студенткою одного з коледжів, всі переваги якого полягали в тому, що можна було часто приїжджати додому.

Правда, їздити не було особливо чого. Останнім часом стосунки між батьками зовсім погіршилися, вони постійно сперечалися, матері довелося піти з роботи через скорочення, а батько дорікав кожним шматком хліба не тільки їй, але і нам.

Останнім випробовуванням стала звістка про мою майбутню дитину – в село до бабусі приїхав давній друг, швидкоплинна зустріч з яким перетворилася в неочікуваний «сюрприз». Він поїхав, а я залишилася.

Зміни у собі помітила не відразу, а коли все зрозуміла, про якісь радикальні дії не могло бути й мови.

Коли батьки почули новину про те, що у них буде одразу двоє онуків, просто не знайшли що сказати, але про відмову не могло бути й мови, тому в належний час на світ з’явилося два карапузика з темними, як каштани очима.

Ви запитаєте, а як же щасливий татусь?

Повертався в село ще не раз, веселився відчайдушно, а на мої слова про те, що є батьком моїх дітей, відповів не досить прийнятними словами..

***

Знову ми зустрілися тільки через двадцять три роки, коли сини закінчили інститут і відкрили власну фірму.

За цей час наш татусь-герой встиг розлучитися з дружиною і почувши про те, що я так і не змогла вийти заміж, з’явився у всій красі з пропозицією зробити експертизу і прожити решту життя разом.

Було смішно, дивно і трохи лячно за те, що життя скластися інакше. Він навіть не зрозумів причину моєї відмови, самовпевнено вважаючи себе неперевершеним чоловіком.

Коли мої діти почули про те, що “батько” задумав, наказали мені тримати його подалі від себе. Вони ніколи не визнають його батьком, так як і він колись не визнав їх своїми дітьми.

– Мамо, ми пройшли найважчі часи, його поруч не було. То навіщо він нам тепер, – сказали мої дорослі сини.

– Якщо колись йому потрібна буде наша допомога, ми допоможемо, бо і без експертизи знаємо, що він наш батько, – в один голос сказали діти. – Але зараз, ти не повинна приймати його.

І вони, напевно, мають рацію. Ну, а нам тепер вже і так добре. Без нього.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *