Останнім часом найсильніше хвилює мене саме це, тому і пишу. Свекруха ставиться до мене погано. При цьому критикує те, що я змінити не можу – зовнішність. Я вже не розумію, як мені впоратися з її aгрeсією, я плачу, поки це пишу. За матеріалами І в минулому ми зі свекрухою не ладили. Вона вважає, що я звaбuла […]
Надія ходила до церкви. Просила Бога, аби забрав це дитя до себе. Купляла свічки і ставила їх за те, аби Господь зіслав їй ліпше хвoробу, cмeрть, аніж вона мала наpoдити цю дитину. Але… Немовля з’явилося на світ живим. Це була дівчинка
Надію я зустріла в одній з лікарень. Забігла провідати давню подругу. І, як буває, серед незнайомих людей, розговорилися. Поміж бесідами про погоду, політику, високі ціни і низькі зарплати, жінки виповідали свої життєві історії. Найбільше мене вразила розповідь Надії. Можливо, вона стане уроком і для читачів «Сімейного гніздечка». За матеріалами видання Наш День Справді, у палату заходить […]
Петре, твій телефон дзвонить, – гукнув в кінці робочої зміни Петра його товариш. Чоловік подякував, взяв телефон до рук і неабияк здивувався, бо дзвонила йому донька, яка народила дитину, і Петро знав, що саме сьогодні виписка, і що зять її має забрати додому. – Тату, Валентин не приїхав. Зможеш ти по нас приїхати? – розридалася в слухавку Антоніна. – Тихо, дочко, не плач. Як це, не приїхав? Забув, чи що? – ще нічого не зрозумів Петро. – Та ні, батьку. Він відмовився і від мене, і від дитини
– Петре, твій телефон дзвонить, – гукнув в кінці робочої зміни Петра його товариш. Чоловік подякував, взяв телефон до рук і неабияк здивувався, бо дзвонила йому донька, яка народила дитину, і Петро знав, що саме сьогодні виписка, і що зять її має забрати додому. – Тату, Валентин не приїхав. Зможеш ти по нас приїхати? – […]
Інші діти допомагають? – зло усміхнулася донька. – Ну напевно батьки цих самих інших дітей їм теж щось давали на старт у житті, а не відмовлялися від благ на користь чужих дітей? Ти, мамо, завжди допомагала всім, крім мене. Що ж тепер ти з мене питаєш? От і йди та попроси матеріальну підтримку в тих, кого ти свого часу облагодіяла. А мені треба про своїх дітей думати, вже вибач, їм добра тітка нічого в дзьобику не принесе. І добра бабуся, найімовірніше, теж
— Так і сказала мені, що я до всіх на допомогу летіла, а їй нічого не дала, не думала про неї зовсім, – засмучена Людмила Ігорівна. – Мовляв, їй мені дякувати нема за що. — От негідниця, – хитає головою подруга. – А життя ти їй не дала? Виховувала одна, коли овдовіла, вітчима їй не […]
Кажуть, з сільської дівчини міську зробити легко, а навпаки – навряд чи вийде. Міською Надія стала в короткий термін. Перейняла все, що треба було для цього, від однокурсниць. І фарбуватися, і одягатися стала не гірше. А красою і статтю її Бог нагородив. Надійка сподобалася Глібу, синові завідувача кафедрою філософії. Вона його так захопила своєю незвичністю, що він і не помітив, як безнадійно закохався в дівчину і вирішив з нею одружитися. Для дівчини знайомство з батьками коханого пройшло благополучно, зате нареченого після цього знайомства навчали до півночі: “Ти подумай. Вона ще пахне коров’ячим перегноєм».
У селі життя простіше, тут воно проходить на очах – не сховаєш його, як в місті, за залізними дверима на верхньому поверсі. Всі бачать і знають, хто до тебе в гості приїхав, що ти купив, що продав. Яке господарство у тебе, який город, скільки живності у дворі, яку зарплату або пенсію отримуєш. У селі нічого […]
Чудодійна ранкова МОЛИТВА! Господи, дай мені силу перенести втому і всі події цього дня
Господи, дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе мені цей день. Дай мені цілковито віддаватися Твоїй святій волі. Протягом цього дня допомагай мені і підтримуй мене Хоч би які звістки я сьогодні одержав(ла), навчи мене приймати їх зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все є Твоя воля. В усіх моїх справах […]
Якби хтось сказав в день мого весілля, рік тому, що я розлучусь через 12 місяців, я б, мабуть, розсміялася йому в обличчя. З Іваном ми зустрічалися цілих сім років. Погодьтесь, це зовсім не мало. Ми розуміли один одного з пів слова. А як за нас раділи батьки, адже ми стільки часу до цього йшли. В своїх мріях я вже бачила нас з Іваном і з маленькими дітками поруч. Все розвалилося в один “прекрасний” день
Наприкінці місяця буде рік, як я вийшла заміж. Рік назад я стояла перед коханим у прекрасній весільній сукні. Ми були такі щасливі та закохані. Гості ще довго ділилися з нами приємними враженнями з церемонії, яка була організована ідеально. Я хотіла згадувати кожну деталь того дня, але стрес змусив мене все забути. Весілля пройшло дуже швидко, […]
Сергій намагався якнайшвидше зібрати речі, втекти від дружини і дітей, поки їх немає вдома. Кидав у валізу найпотрібніше. Та перед ліфтом звткнувся зі Світланою. Нічого не придумав кращого, як чесно бовкнути: – Іду до іншої жінки, в нас з тобою більше немає нічого спільного. Нічого!.. Якось перед Великоднем він отримав листівку. Вироблену власноруч. Розкрив – вітання зі святами і підпис: «Дмитрик та Оленка».
Сергій пакував речі. На ходу, можна сказати, хапав лише найпотрібніше: хотів встигнути, поки дружина з роботи не повернулася… Встигнути якомога швидше втекти… Від дружини, від дітей… І розпочати нове життя Уже стояв на порозі з валізою, як із ліфта вийшла Світлана. – Ти куди? – здивовано запитала чоловіка. – Іду до іншої жінки, – випалив […]
Коли Григорій повернувся зі своїх заробітків і, опустивши очі, сказав їй, що від нього там, в Польщі, чекає дитину інша дівчина і він приїхав розлучитися – Марта присягнулася тоді собі, що буде чекати і дочекається. Через 20 років Григорій з’явився в своєму поліському селі, підійшов до Мартиного обійстя. Вона поралася у квітнику. Підняла голову в світлій квітчатій хустині. Відвела від карих очей каштанове хвилясте пасмо. «Не для того я тебе, Гришо, чекала, аби бути з тобою. Для іншого…» – замість привітання
Коли Григорій повернувся зі своїх заробітків і, опустивши очі, сказав їй, що від нього там, в Польщі, чекає дитину інша дівчина і він приїхав розлучитися – Марта присягнулася тоді собі, що буде чекати і дочекається. Через 20 років Григорій з’явився в своєму поліському селі, підійшов до Мартиного обійстя. Вона поралася у квітнику. Підняла голову в […]
– Петре, їхав би ти додому. – А тобі дивана в прохідній кімнаті родичу шкода? Казала мені мати, що столичне життя людей псує, а я не вірив!
Мій батько помер, коли мені було всього 14 років. Для нас з мамою ця трагічна подія стала справжнім шоком. Ніхто й подумати не міг, що такого дужого і веселого чоловіка в один день підведе серце. – Нам дуже шкода, але ми нічого не встигли зробити, — сумно сказали лікарі швидкої допомоги. З того часу ми […]