Чесно зізнатися, я ніколи в житті не вірила, що можна виграти в лотерею, хоч і сподівалася на це не раз. Раніше часто купувала квитки, і весь час чогось не вистачало для перемоги. Купувала я квитки завжди у популярну лотерею, але все марно. Гаразд, закинула я цю справу, адже все це марно, нічому вже не вірила. […]
Я самотня давно немолода жінка. У мене немає ні чоловіка, ні дітей, але є гроші, багато грошей. А є у мене ще рідна сестра. У неї дуже велика сім’я: двоє дітей, троє онуків. Дуже багато років ми з нею не спілкуємося. Вся родина дивується, але причину знаємо лише ми з нею. Я колись сказала їй, щоб вона більше не лізла у моє життя. Зараз я вже вийшла на пенсію. У мене 2 автомобілі, великий будинок. Завтра я зателефоную сестричці, хочу поговорити з нею, допомогти її дітям
У наш час, чомусь, багато жінок вважають, що самотність – це дуже погано. А сімейне життя, велика дружна родина, численні турботи та клопоти – це і є справжнє щастя. Я не згодна була з цим тоді, коли була ще зовсім молодою. Що стосується саме мене, то я все своє життя прожила в своє задоволення, чесно […]
Якось мамі зателефонувала сусідка. Вона сказала, що не стало мого дідуся, а він мені залишив будинок. Ми відразу поїхали в село, зайшли у його маленьку, майже розвалену хатину. Там ми знайшли листа до мене, дідусь писав, що будинок мій в іншому місці, він не схожий на інші, які стоять поруч. Коли я зайшла на подвір’я, навіть слова мовити не могла, дуже шкода, що я жодного разу в житті не бачила свого діда
Якось несподівано мені зателефонувала моя мама і почала мені говорити щось про дідуся і спадок, я не могла зрозуміти про кого вона говорить. Дідуся рідного у мене ніколи не було, мій тато сирота, а з маминого боку я знала тільки бабусю, якої не стало ще два роки тому. – Світлано, ще раз повторюю тобі, твій […]
Я повернувся додому – ні дітей, ні дружини не було. На холодильнику висіла записка, написана старшим сином: «Тату, мамі раптово стало погано, вона в лікарні, Оленку відвів до бабусі і поїхав до мами. Залишив тобі вечерю на столі. Розігрій її, хоч щось зроби сам». В той момент я наче прокинувся від довгого сну. Я жив в сім’ї, але не помічав свою сім’ю
Я стояв на зупинці і чекав автобус. Знічев’я я штовхав алюмінієву банку, яку хтось кинув повз сміттєвий бак. На зупинці в годину пік було незвично малолюдно. Єдиною людиною, яка разом зі мною знаходилася на зупинці, був молодий хлопець, що розмовляв з кимось по телефону. Мимоволі, знічев’я, я прислухався до розмови… «Так, люба. Добре, люба. А […]
– Багато років тому в сусіднє село доносили плітки на мене, ніби я, заміжня жінка, іншого собі знайшла. А свекруха моя вислухали пліткарку і відмовила їй різко: «Якщо невістка й знайшла кого, то буду тільки рада. Я їй і придане дам». Після того ніхто більше не посмів нашіптувати жінці погані слова про Наталю. Всі поважали і її і її невістку
Якось влітку я потрапила до районної лікарні з очима проблема була. За мною доглядала та допомагала сусідка по палаті. Вона підносила мені воду, а я тільки чула її приємний та добрий голос. Побачити ж її добре змогла на третій день. Слово по слову ми з цією жіночкою розговорилися. Мені здалося, що я десь таки бачила […]
Олександр повернувся в село через 30 років, коли у мене був чоловік і троє дітей. Я вирішила не говорити йому, що Світлана – його донька, хоча він і питав про це. Адже що тепер це змінить, донька вважає своїм батьком мого чоловіка. А Олександр колись сам вибрав собі таку долю
Олександр Михайлович їхав по місту, в якому не був 30 років. Колись він молодим фахівцем, спраглим змін; хотів грошової роботи і успіху. Минуло тридцять років, і Олександр Михайлович вперше за ці роки повернувся на батьківщину. Тепер він керівник великої будівельної компанії, яка працює по всій країні. І тут, в рідних краях, належить будувати нове підприємство. […]
Наталя ще зовсім молодою була, як в селі гуляли весілля. А Віталій уже дорослий — високий, ставний. Он танцює з якоюсь вродливою білявкою, а Наталя сидить у куточку на лавці і потай від усіх ним милується. Просто погляду не може відвести. — Доню, а чого це ти тут причаїлась? Йди потанцюй — он як дівчата вигецують навколо Віталика! – мовила мама. — Еге, — озвалась їхня баба Ганя, — як ото тільки його дружина мовчить на такі коники? Не бачить зараз його Свєтка. — Дружина? — ледь чутно перепитала Наталя. Вона й подумати не могла, що цей вродливий чоловік, від одного погляду якого аж в очах темніє одружений. Після цієї весільної історії спливло 10 літ. Однієї суботи йшла Наталя від автобусної зупинки і побачила, що якийсь чоловік косить траву у них біля двору. Тихенько підійшла до нього і ледь не впала
Наталі 14, кажуть, іще зовсім дитина вона. А Віталій уже дорослий — високий, ставний, кароокий. Он танцює на веселому сільському весіллі з якоюсь високою та вродливою білявкою, а Наталя сидить у темному куточку на лавці і… потай від усіх ним милується. Просто погляду не може відвести від цього чоловіка. — Доню, а чого це ти […]
— Може, все-таки завтра поїдемо? — Ольга з тугою дивилася на градусник за вікном. — Такий мороз.
— Може, все-таки завтра поїдемо? — Ольга з тугою дивилася на градусник за вікном. — Такий мороз. — Завтра буде ще холодніше, — Олександр уже натягував куртку. — Ти ж чула прогноз? До мінус тридцяти обіцяють. Та й холодильник у нас зовсім порожній. Ольга зітхнула. Дійсно, тягнути більше нікуди — остання пачка макаронів самотньо лежала […]
– Ти в мене тепер у хаті за головного. Я, швидше за все, недовго протягну. Тільки Іванові не кажи, він ще малий для такого… А тебе заклинаю, ніколи не кидай брата…
Брати Коля та Іван росли у неповній родині. Батько, гуляка та любитель застіль, кинув дружину з хлопчиками, коли старший, Микола пішов у п’ятий клас, а Іван ще був у дитячому садочку. Сім років різниця була у братиків. Жінці було важко, добре хоч бабусі та дід допомагали як могли – картоплею, овочами, молоком. Жили рідні в […]
Hello world!
Welcome to WordPress. This is your first post. Edit or delete it, then start writing!