15 Січня, 2026

Місяць: Грудень 2025

Усі чекали, що з пологового будинку я вийду з дитиною на руках. Але те, що сталося того дня, змінило моє життя.
Uncategorized

Усі чекали, що з пологового будинку я вийду з дитиною на руках. Але те, що сталося того дня, змінило моє життя.

Ми з чоловіком дуже хотіли дитину; ось я і завагітніла, і ми з нетерпінням чекали на поповнення. УЗД показало, що у нас буде хлопчик. За день до пологів мене відвезли до пологового будинку. Коли я народила, то відразу ж впізнала в очах свого хлопчика чоловікові очі. Такі ж блакитні та красиві. Дитину приносили кілька разів […]

Read More
– Поліно, треба терміново рятувати брата! Борги у нього! До кінця тижня потрібно віддати чотириста тисяч! – Незворушно заявила мати
Uncategorized

– Поліно, треба терміново рятувати брата! Борги у нього! До кінця тижня потрібно віддати чотириста тисяч! – Незворушно заявила мати

 Поліно, сьогодні не затримуйся ніде, ми з батьком хочемо з тобою поговорити, – сказала мама. – Щось сталося? – Запитала дочка. – Ні, але розмова буде серйозна. Поліна поспішала до університету, тому не стала затримуватись і випитувати у матері, про що батьки хочуть поговорити з нею. Цілий день вона думала про це, згадувала всі свої […]

Read More
– Я через це і одружуватися не хочу. Не вірю жінкам! А ти не смій по дурості сім’ю розвалити, чуєш.
Uncategorized

– Я через це і одружуватися не хочу. Не вірю жінкам! А ти не смій по дурості сім’ю розвалити, чуєш.

Я вже з’їв свою яєчню і допивав каву, коли дружина, почервонівши, збентежено і якось ніяково запитала – У тебе інша жінка? – З чого ти… – Не опускайся до брехні, Сергію. Просто я хочу дізнатися правду з твоїх вуст. Тепер вже я покрився плямами – таке буває зі мною вкрай рідко, і саме в таких […]

Read More
Тиждень пробувши на дачі свекруха попросила залишитися ще. Потім – ще трохи. А далі заявила: – Я вже звикла тут. Мені добре. Поставимо кондиціонер, і я житиму тут постійно. Олено, ти ж не проти? Це ж не завадить тобі, ти й так нечасто приїжджаєш. Олена глянула на Сашка. Той, як завжди, промовчав. Як завжди, нічого не сказав на захист дружини. – Це моя дача, мамо. Подарунок від батьків, – тихо, але твердо відповіла Олена. – Та що ти кажеш! Хіба я щось погане зробила? Я ж просто хочу, щоб тут було добре. А ти можеш приїжджати, коли захочеш. Ну що ж, якщо так принципово – куплю собі дачу сама, а цю зробіть музеєм своїх бузкових мрій
Uncategorized

Тиждень пробувши на дачі свекруха попросила залишитися ще. Потім – ще трохи. А далі заявила: – Я вже звикла тут. Мені добре. Поставимо кондиціонер, і я житиму тут постійно. Олено, ти ж не проти? Це ж не завадить тобі, ти й так нечасто приїжджаєш. Олена глянула на Сашка. Той, як завжди, промовчав. Як завжди, нічого не сказав на захист дружини. – Це моя дача, мамо. Подарунок від батьків, – тихо, але твердо відповіла Олена. – Та що ти кажеш! Хіба я щось погане зробила? Я ж просто хочу, щоб тут було добре. А ти можеш приїжджати, коли захочеш. Ну що ж, якщо так принципово – куплю собі дачу сама, а цю зробіть музеєм своїх бузкових мрій

– Це ваш будинок, дочко. На тебе оформили, щоб мала свій куток. Будеш із чоловіком тут відпочивати, – лагідно сказала мама, передаючи ключі від затишної дачі в приміському лісі Олена раділа, як дитина. Дача була маленькою, але такою гарною: дерев’яна веранда, сад з яблунями, бузок біля хвіртки, а головне – тиша, птахи і свіже повітря. […]

Read More
– Вродила дитину, коли самій вже майже 50! Ти чим думала? – дорікали рідні у слухавку.
Uncategorized

– Вродила дитину, коли самій вже майже 50! Ти чим думала? – дорікали рідні у слухавку.

Мені 46. Місяць тому я народила двійнят – хлопчик Артурко та дівчинка Оленка. Передати словами не можу, що я відчуваю, коли дивлюся на своїх діток. Щастя, радість, сльози, тепло всередині. Ну аж розпирає, чесно Тільки от ні моя мама, ні рідна сестра не приїхали навіть на виписку. Родичі зі сторони чоловіка також проігнорували народження наших […]

Read More
Мамо, а де тато живе тепер? – У чужої тьоті. Бо тато нашого дому не хотів. – А ти його любила? – Любила. Але він помилився. Миколі було 57, коли він зібрав валізу і вийшов з власного будинку. Не грюкнув дверима. Не крикнув. Не озирнувся. Просто вийшов. За тридцять років шлюбу він навчився мовчати. Терпіти. Будувати. Забезпечувати. Дарувати. І все – для неї. Для Зої, яка так нічого і не оцінила
Uncategorized

Мамо, а де тато живе тепер? – У чужої тьоті. Бо тато нашого дому не хотів. – А ти його любила? – Любила. Але він помилився. Миколі було 57, коли він зібрав валізу і вийшов з власного будинку. Не грюкнув дверима. Не крикнув. Не озирнувся. Просто вийшов. За тридцять років шлюбу він навчився мовчати. Терпіти. Будувати. Забезпечувати. Дарувати. І все – для неї. Для Зої, яка так нічого і не оцінила

– Мамо, а де тато живе тепер? – У чужої тьоті. Бо тато нашого дому не хотів. – А ти його любила? – Любила. Але він помилився. Миколі було 57, коли він зібрав валізу і вийшов з власного будинку. Не грюкнув дверима. Не крикнув. Не озирнувся. Просто вийшов. За тридцять років шлюбу він навчився мовчати. Терпіти. Будувати. Забезпечувати. Дарувати. […]

Read More
Сусідська квартира після того, як не стало Ніни Михайлівни стояла кілька років порожня. Надія вже звикла, що вона єдина господиня у невеликому коридорчику на дві квартири, відокремленому від загальної частини під’їзду старими металевими дверима з обдертим дерматином… І раптом якось вона почула звук дрилі! Жінка подивилася у вічко – треба ж! Надія аж руками сплеснула від побаченого. У її коридорчику хазяйнував якийсь чоловік у шортах і синій майці!
Uncategorized

Сусідська квартира після того, як не стало Ніни Михайлівни стояла кілька років порожня. Надія вже звикла, що вона єдина господиня у невеликому коридорчику на дві квартири, відокремленому від загальної частини під’їзду старими металевими дверима з обдертим дерматином… І раптом якось вона почула звук дрилі! Жінка подивилася у вічко – треба ж! Надія аж руками сплеснула від побаченого. У її коридорчику хазяйнував якийсь чоловік у шортах і синій майці!

Сусідська квартира після того, як не стало Ніни Михайлівни стояла кілька років порожня. Надія вже звикла, що вона єдина господиня у невеликому коридорчику на дві квартири, відокремленому від загальної частини під’їзду старими металевими дверима з обдертим дерматином… І раптом якось вона почула звук дрилі! Жінка подивилася у вічко – треба ж! Надія аж руками сплеснула […]

Read More
Оксана замислилася. Вочевидь, такі питання її рідко турбували.
Uncategorized

Оксана замислилася. Вочевидь, такі питання її рідко турбували.

Я дивлюся на свою невістку Оксану і не можу зрозуміти: як так можна жити в сучасному світі? Вона сама ліпить вареники, пельмені. Пече пиріжки, лапшу вручну робить, навіть піцу і торти готує сама. Недавно я їй сказала: — Оксаночко, зараз же все це можна купити. Бережи свій час, він же безцінний! Вона посміхнулася, махнула рукою: […]

Read More
-Я піду від тебе і дитину ти ніколи не побачиш! – кричала Жанна. – Я хочу, щоб у нас була нормальна родина! Без сторонніх! -Жанно, заспокойся! У нас немає у сім’ї сторонніх! – намагався вгамувати дружину Саша. – Олена теж наша дочка!
Uncategorized

-Я піду від тебе і дитину ти ніколи не побачиш! – кричала Жанна. – Я хочу, щоб у нас була нормальна родина! Без сторонніх! -Жанно, заспокойся! У нас немає у сім’ї сторонніх! – намагався вгамувати дружину Саша. – Олена теж наша дочка!

-Сашко, давай Оленку в дитячий будинок здамо! -Ти зовсім збожеволіла? Як це “здамо”? – Олександр здивовано глянув на дружину. -Ну як? Так і здамо! – Жанна змахнула кучері. – У нас скоро своя дитина буде, навіщо нам чужа? -Жан! Так тому і буде, що бог вирішив нас нагородити за те, що ми допомогли маленькій сирітці […]

Read More
– Не плач, доню, ти заслуговуєш на краще! Розлучення – це лише початок, – м’який, але рішучий голос мами огортав, наче кокон
Uncategorized

– Не плач, доню, ти заслуговуєш на краще! Розлучення – це лише початок, – м’який, але рішучий голос мами огортав, наче кокон

– Не плач, доню, ти заслуговуєш на краще! Розлучення – це лише початок, – м’який, але рішучий голос мами огортав, наче кокон. – Мамо, це не просто розлучення, це аварія всього, що я будувала. П’ять років, розумієш? П’ять років у нікуди! – хрипкий шепіт вирвався з грудей Олени, і вона знову уткнулася обличчям у мокру […]

Read More