Дідусь Андрій Петрович вдивлявся у вікно своєї кімнати в будинку для літніх людей. Зовні повільно кружляли сніжинки, м’яко опускаючись на голу землю. Йому було вісімдесят. А вісімдесят — це не просто цифра. Це тягар прожитих років, спогадів, втрат, розчарувань і… болючої зради. Колись він був головним інженером на великому підприємстві. Його поважали, до нього дослухалися. […]
Еля насилу розплющила очі. Голова тріщала, в горлі дерло, а тіло ломило так, ніби вона щойно пройшла жорсткий бій із невидимим ворогом. Висока температура не спадала вже третю добу, а таблетки діяли слабо — лише трохи приглушували жар, не знімаючи його повністю. Вона потягнулась до склянки з водою, та раптом двері до спальні рвучко розчахнулися. […]
Ранок на вокзалі завжди починався однаково — аромат свіжої випічки та безперервний потік людей. Я протирала стійку у своїй маленькій кав’ярні, коли пролунало чергове оголошення про прибуття поїзда. — Доброго ранку! Ванільний лате та мигдальний круасан, як завжди? — усміхнулася я постійному відвідувачу. — Аліно, ти ніби читаєш мої думки, — підморгнув мені сивий професор […]
Сидячи у своєму невеличкому кабінеті, Лідія нетерпляче поглядала на годинник, чекаючи останню на сьогодні клієнтку. Поперек болів нестерпно, хотілося бодай трохи прилягти, але залишалося завершити справи. Коли вона відкривала власний манікюрний салон, то добре усвідомлювала, з чим доведеться мати справу. Щоб заробити гідно, треба працювати без вихідних і втоми. З часом вона звикла. Спершу витримувала […]
— Тихенько, дихай глибше, отак… — шепотів я, пiдтримуючи Аню пiд спину, поки вона, стискаючи губи до кровi, впивалася пальцями в край лiжка. — Я не витримаю, Костю, — її голос тремтiв, як струна, натягнута до краю, ось-ось розiрветься. — Я не зможу… Свiча блимала бiля узголiв’я, кидаючи хиткi тiнi на дерев’янi стiни. За вiкном […]
Вона залишила їх у лісі, щоб не заважали почати багате життя. Але через 18 років минуле її наздогнало. Глава 1. Знайдені Деревня була майже мерmвою. З вісімнадцяти будинків лише два залишалися житловими. В одному проживала старенька Варвара, в іншому — Степан із Анастасією. Дітей у них не було, зате був козел на ім’я Митрич, три […]
— Ах, Анна Олексіївна… Концерт у Будинку культури, так-так, ви ж просили нагадати, — пропела Лена, глянувши на годинник. — Встигаєте, якраз! Секретарка знала, що якщо Анна Олексіївна поїхала на цвинтар, все з голови вилітає. Вона дзвонила, попереджала, стежила, як друга мати, а інколи навіть більше, бо у Лени власної мами не було. Так вони […]
— Трійнята?! Та ви ж справжня героїня, Валентино Миколаївно! І всі здорові — хлопчик і дві дівчинки! Це справжнє диво! — Я всього лиш мама, — усміхнулася я крізь серпанок втоми, намагаючись усвідомити все, що відбулося за ці останні вісімнадцять годин. Це й справді було дивом — і водночас джерелом тривоги. Перші дні в пологовому […]
— Авжеж упораємось, — кинула я з легкою самовпевненістю, оглядаючи нову сусідку, що застигла на порозі в застібнутому до горла пальті. Нервовим рухом вона заправила вибиту пасму в тугий пучок. Між брів — глибока зморшка тривоги, тонкі губи напружені. Поруч — донька. Крихітна, бліда, з величезними очима, в яких жила якась давня втома, зовсім недоречна […]
— Ти чого так рано? — голос чоловіка прозвучав з надривом, ніби його застали зненацька. Олена повільно провернула ключ у замку, вслухаючись у клацання, що завжди означало початок чогось нового. Вона ступила до передпокою, мружачись від різкого світла люстри. Перше, що впало в око — червоні човники на шпильках, необережно кинуті біля порогу. Серце стиснулося: […]