Іра прийшла до ворожки, щоб приворожити свого чоловіка, який мало приділяв їй увагу. Результат її збентежив
Іра стояла перед обшарпаними дверима у старому під’їзді на околиці міста, стискаючи в руці зім’яту візитівку.
На ній було написано від руки: Марія Іванівна. Ворожка. Допоможу у коханні та сім’ї. Результат – сто відсотків».
Візитівку їй сунула сусідка по дачі, жінка зі втомленими очима та вічним запахом тютюну.
– Іди, Ірочко, не пошкодуєш. Мій після неї, як шовковий став.
Іра не вірила у такі речі. Вона взагалі вважала себе людиною раціональною: бухгалтер у великій фірмі, дві вищі освіти, чоловік – успішний підприємець. Але останні два роки все руйнувалося.
Сергій майже не бував удома. Вранці – «справи», увечері – «зустрічі», уночі – спить спиною до неї, як чужий.
Розмови зводилися до побуту: «Купи хліба», «Заплати за світло». Навіть у ліжку він став відстороненим, механічним. Іра відчувала, як між ними виростає стіна з мовчання та втоми.
Вона намагалася говорити. Намагалася влаштовувати романтичні вечері. Спробувала навіть ревнувати вголос – але Сергій тільки дратувався:
– Ти все вигадуєш. Я працюю, щоб ми нормально жили.
Іра бачила, що він не бреше про роботу, але бачила й інше: у його телефоні нові паролі, пізні дзвінки, запах чужого парфуму на піджаку.
Вона не хотіла вірити у зраду. Хотіла вірити, що він просто втомився. Що можна повернути колишнього Сергія – того, що носив її на руках у медовий місяць.
І ось вона тут. Перед дверима з фарбою, що облупилася. Серце калатало так, що здавалося, ворожка почує ще в коридорі.
Двері відчинилися самі, ніби її чекали. На порозі стояла невисока жінка похилого віку у квітчастій хустці та з добрими, але дуже чіпкими очима.
– Ірино Сергіївно? Проходьте, люба. Я на вас чекаю.
Іра здригнулася. Вона не називала свого імені телефоном.
Кімната була маленькою, задушливою, пахла травами та ладаном. На столі – колода карт, кришталева куля, кілька ікон у кутку. Марія Іванівна вказала на стілець навпроти себе.
– Чайку?
Іра відмовилася. Вона хотіла якнайшвидше закінчити цю безглузду пригоду і піти.
– Я… я хотіла… приворот, – видихнула вона нарешті, відчуваючи, як палають щоки. – На чоловіка. Він… віддалився. Я хочу, щоб він мене знову любив. Як раніше
Ворожка подивилася на неї довго, уважно. Потім зітхнула.
– Приворот – справа серйозна. Зворотна сила велика. Ти впевнена, що хочеш знати правду?
– Я не про правду. Я про кохання, – уперто відповіла Іра.
Марія Іванівна кивнула. Дістала колоду карт. Розклала. Довго дивилася.
– Давай спочатку без привороту. Погляньмо, що є.
Іра нетерпляче кивнула. Їй здавалося, що все це марна трата часу.
Ворожка перевернула першу карту. Червовий король.
– Це він. Твій Сергій. Чоловік сильний, успішний. Кохав тебе колись. Дуже.
Друга карта – пікова дама.
– А це хто? – спитала Іра.
– Жінка. Темна. Хитра. Поряд із ним давно.
Іра відчула холод у грудях.
– Ви хочете сказати, що в нього інша?
– Покажу, – спокійно відповіла Марія Іванівна і перевернула кілька карт. – Ось зустріч. Ось пристрасть. Ось брехня. Ось подарунки. Ось поїздки вдвох.
Іра сиділа як скам’яніла. Вона чекала чого завгодно – що ворожка скаже “він втомився”, “потрібно почекати”, “зробіть приворот і все налагодиться”. Але не це.
– І давно? – прошепотіла вона.
– Два роки та чотири місяці, – відповіла ворожка без затримки. – З того часу, як він відчинив філію у Львові.
Іра згадала. Дійсно, два роки тому Сергій почав часто їздити у відрядження у Львів. Говорив, що там новий офіс, що треба контролювати все особисто.
– Знаєте ім’я? – спитала вона глухо.
– Ольга, – відповіла Марія Іванівна. – Молода. Красива. Працює у нього. Заступниця.
Іра заплющила очі. Вона знала цю Ольгу. Бачила її кілька разів на корпоративі. Висока білявка з впевненою посмішкою.
Сергій тоді представив: “Моя права рука у Львові”. Іра навіть подумала тоді, що дівчина надто гарна для такої посади.
– А приворот… допоможе? – спитала вона, хоч уже розуміла, що питання дурне.
Ворожка подивилася на неї з жалем.
– Приворот можна зробити. Він повернеться. Буде ласкавим, уважним. Говоритиме слова кохання. Але всередині порожнеча.
– Він ненавидітиме себе. І тебе теж. Згодом. А та жінка… вона не відпустить. Буде скандал. Розлучення. Скандал великий. Ти хочеш цього?
Іра мовчала.
– Є інший шлях, – тихо сказала Марія Іванівна. – Дізнатися все самій. Без магії. І вирішити – прощати, чи йти.
– Як?
– Я дам тобі знак. Коли будеш готова – побачиш правду на власні очі.
Іра пішла від ворожки спустошена. У голові крутилася думка: два роки. Два роки брехні.
Вдома Сергій був, як завжди, ввічливий, але далекий. Поцілував у щоку, спитав, як справи. Іра дивилася на нього і бачила чужу людину.
За тиждень Сергій сказав, що знову їде до Львова на три дні. “Важливі переговори”.
Іра кивнула. А вночі, коли він заснув, узяла його телефон. Пароль вона знала. У WhatsApp – листування з Ольгою.
Сотні повідомлень. Фото. Голосові. «Сумую, мій хороший», «Чекаю не дочекаюся п’ятниці», «Ти найкращий». І фото – вони удвох у ресторані, в готелі. Щасливі.
Іра сиділа на кухні до ранку, дивлячись на екран. Плакала беззвучно. Потім видалила історію перегляду та поклала телефон назад.
Наступного дня вона взяла відпустку своїм коштом і купила квиток на той самий потяг, що й Сергій. Тільки в іншому вагоні.
У Львові вона їхала за ним на таксі. Бачила, як він вийшов із будівлі офісу й одразу обійняв ту саму Ольгу.
Вони поцілували один одного – не в щоку, як він цілував її, Іру, а по-справжньому. Потім взяли таксі та поїхали до готелю на набережній.
Іра стояла під дощем навпроти входу. Дивилася, як вони заходять, тримаючись за руки. І зрозуміла: все скінчено.
Вона не влаштувала скандалу, – не увірвалася, не кричала. Просто розвернулася та пішла.
Повернувшись у столицю на день раніше за Сергія, Іра зібрала речі. Не всі, – лише свої. Залишила на столі записку:
«Сергію, я все знаю. Два роки – це занадто багато, щоб прощати! Бажаю тобі щастя. Іра».
Ключі поклала поряд.
Вона поїхала до подруги на інший кінець міста. Вимкнула телефон, та тиждень не виходила із кімнати.
А потім почалося нове життя. Сергій дзвонив, писав, приїжджав до подруги, благав повернутися. Говорив, що це помилка, що він заплутався, що Ольга просто захоплення, що він любить тільки її, Іру. Але Іра вже не вірила жодному його слову.
За пів року вони розлучилися. Тихо, без скандалу в пресі – Сергій не хотів розголосу, мав бізнес. Іра отримала свою частку майна та поїхала в інше місто.
Вона змінила роботу, записалася на курси фотографії – давня мрія, яку відкладала на потім. Познайомилась із новими людьми. Усміхалася частіше.
Іноді вона згадувала ту ворожку. Не з вдячністю – із гіркотою. Бо правда виявилася болючішою за брехню.
Але одного разу, через рік, Іра випадково зустріла Марію Іванівну на ринку. Та впізнала її одразу.
– Як ти, люба?
Іра зупинилася.
– Жива. Вільна. Дякую… напевно.
Ворожка кивнула.
– Ти сильна. Багато хто повертається. Просять приворот все одно. А ти – ні.
– Навіщо? – спитала Іра. – Щоб жити на брехні?
– Багато хто вибирає брехню. Вона затишна.
Іра усміхнулася вперше за довгий час щиро.
– Я вибрала правду. Боляче, але чесно.
Вона пішла далі, а Марія Іванівна дивилася їй услід і думала: рідкісна. Дуже рідкісна.
А десь у Львові Сергій та Ольга продовжували свою історію. Але то вже була інша історія. Без Іри.
Залишайте свої слушні коментарі, якщо сподобалося, підтримайте автора вподобайками!”
