– Навіть не смій на поріг цього будинку приходити! – заявила мені бабуся, коли я приїхала до неї та сестер, – від тебе дитбудинком пахне, пішла геть! Ще не вистачало дівчат розбещувати. Я тоді розплакалася прямо в неї на порозі та пішла. Мені було вісімнадцять, і я тільки-но вийшла з дитбудинку – це правда. Але […]
Телефон на кухонному столі завібрував так наполегливо, ніби від цього повідомлення залежала доля світу. Я витерла руки об рушник і взяла його, краєм ока глянувши на екран. Сповіщення з банку. Напевно, прийшла зарплата Кирила. Я відкрила застосунок — просто, щоб переконатися, — і завмерла. Цифри на екрані складалися в суму, яка ніяк не могла бути […]
Повітря в саду, здавалося, застигло в часі. Воно було густим, важким, ніби насиченим не лише ароматами літа, а й чимось гірким, їдким — запахом паленого пластику й солодкавого гнилизного диму, до нудоти знайомого, мов відлуння минулого, що раптово вирвалося з зачинених дверей пам’яті. Стояла така тиша, що навіть листя на деревах не ворушилося, ніби боячись […]
“Напевно, вона б тоді ще довго сперечалася щодо одруження сина, відмовляла його, намагалася переконати, якби не сталося такої біди. Синочок Галини, радість її та щастя, молодий, гарний і здоровий, раптово занедужав і швидко пішов з життя. На сорок днів невістка відкликала Галину вбік: – Тітко Галю, я чекаю дитину Галина подивилася на фотографію і тяжко […]
До сорока трьох років заміж Ганна так і не вийшла. Спершу навчалася, потім робила кар’єру. На «всякі дурниці» часу не вистачало. Потім стосунки з чоловіками, звичайно, траплялися, але свою, ту саму людину, з якою можна пов’язати свою долю, Ганна не зустріла. А створювати сім’ю просто тому, що так заведено, Ганна не хотіла. Вважала, що Омар […]
— Марино, я не можу. Зрозумій, я не здатен бути поруч з людиною, яка… інвалід. Артем сказав це майже пошепки, не дивлячись на неї, а на інвалідний візок поряд — чужий, ненависний. Він дивився на нього, як на хижака, що роздер їхнє майбутнє. Марина мовчала. Білі стіни лікарняної палати зливалися перед очима крізь гарячі сльози. […]
– Щоб із доставки їжу їсти? – продовжив Дмитро, і голос його ставав дедалі голоснішим. – Готувати – це обов’язок дружини! А ти останнім часом зовсім розпустилася! Я терпів, але то вже перебір! – Мій обов’язок?! Де це написано? Ким завірено? – А що у нас сьогодні на вечерю? Вікторія заплющила очі. Пальці завмерли над […]
– Дивний він якийсь, – сказала Зінаїда Петрівна своїй доньці після того, як впізнала ближче її «кавалера». – І де ти його знайшла? – У поліклініці познайомилися,- тихо відповіла Вероніка,- він там лікарем працює. – І добре отримує? – Нам вистачає. Вони разом із матір’ю сиділи на зупинці, чекаючи автобуса, якого все не було. А […]
“– Жити треба далі. Втік та й втік. Був би хоч хороший, а то ж он який непорядний. Виховаємо дитину самі, не переживай! Павла виховували мама й дідусь. Бабусю він пам’ятав невиразно. Йому було п’ять років, коли її не стало. Пам’ятав він тільки її запашні пиріжки… А от батька він взагалі ніколи не бачив. Він […]
“— Тату, не увозь! — схлипнула молодша дочка, Катруся, семирічна, з почервонілим від сліз носом. — Дашку не можна віддавати, вона ж наша! – Твоя Дашка, – батько різко смикнув кермо, – скрізь гадить. Всюди! І в коридорі, і біля грубки, і вчора у взутті купу лишила. А куди належить, ходити не хоче. Мені що, […]