“На весіллі сина Людмилу Петрівну душили сльози. І це було не сльози радості. Вона плакала від жалості до себе – тепер їй прийдеться жити одній На весіллі сина Людмилу Петрівну душили сльози. І це було не сльози радості. Вона плакала від жалості до себе – тепер їй прийдеться жити одній. Краще б свою мати свого […]
“– Вісім років, Сергію! Вісім років я вважала твою матір майже рідною. А вона весь цей час думала, що я підсунула тобі чужу дитину!
“– Вісім років, Сергію! Вісім років я вважала твою матір майже рідною. А вона весь цей час думала, що я підсунула тобі чужу дитину! Ганна збирала валізу з таким виразом обличчя, ніби готувалася до польоту на Марс, а не до звичайного відрядження у сусіднє місто. Семирічний Денис крутився поруч, ставлячи мільйон запитань про те, хто […]
– Друзями?оце вже ні. Не буде тобі щастя з Оксаною, я цього не допущу. Тож готуйтеся – вигукнула перед сільською радою Христина
Слова Христини ще довго відлунювали над порожньою площею перед сільською радою, наче передзвін розбитого скла. Вона стояла, випнувши підборіддя, а її очі горіли тим особливим вогнем, який у селі називали «завзятим лихом». Степан зітхнув, поправляючи комір сорочки. Він знав Христину з першого класу, і це була не просто погроза — це був офіційний початок війни. […]
“– Що означає, хай поживуть? – здивовано запитала невістка. – Хто так вирішив?
“– Що означає, хай поживуть? – здивовано запитала невістка. – Хто так вирішив? Ключі від нової однокімнатної квартири, яка ще пахла фарбою, палили долоню Тетяни. Лише тиждень тому батьки, сяючи від щастя за дочку та зятя, вручили їм дарчу. – Ваше гніздечко, Танюша, – сказала мама, а тато міцно потис руку зятю Георгію. Мрія про […]
Пожили вони в нас трохи, поки Ігор квартиру підшукав. Я не могла натішитися невісткою. Встану вранці — а на кухні вже млинці гарячі. У ванній рушники складені рівненько. Христина і попрасує, і підлогу помиє, і мені допоможе, якщо попрошу. Віка, щоправда, з нею не дуже ладнала. — Ти як служниця, — казала вона Христині, коли Ігоря не було вдома
Я завжди знала, що мій Ігор знайде собі правильну жінку. Він у мене вдався в батька — такий самий спокійний, серйозний, слів на вітер не кидає. Але характер має твердий. На заводі його поважають, уже в двадцять шість головним інженером поставили. Гроші в дім, не п’є, не вештається десь ночами. Золота дитина. Тільки з дівчатами […]
-Ну що? Догралася? – говорив чоловік Тетяни, Віктор. – Тю-тю, пішла квартирка не знаю кому! От же ж бабця, от же ж хитра… Допомогу приймала, а житло відписала не тобі
-Ну що? Догралася? – говорив чоловік Тетяни, Віктор. – Тю-тю, пішла квартирка не знаю кому! От же ж бабця, от же ж хитра… Допомогу приймала, а житло відписала не тобі. -Я ж їй просто від душі допомагала, – спробувала заперечити жінка. – Тітка Світлана така ж слаба була. Я й допомагала їй по-сусідськи. І що […]
– Марино, люба, я чула, у тебе фінансові труднощі? – Жодних труднощів, тітко Людо! Просто не хочу більше одна тягнути Новорічне свято для всієї рідні! – Але ж ми сім’я, доню. Хіба можна рахувати гроші в сім’ї? – Можна! І треба! Саме у сім’ї потрібно бути чесними один з одним
Марина різала сьомгу і загортала у млинці. Її мати пекла млинці на старій чавунній сковороді, перевертаючи їх спритним рухом зап’ястя. А вона, як завжди, займалася начинкою. Нарізала сьомгу, яку купила на ринку. Натерла сир, порізала зелень, виклала сметану у порцелянову розетку. Рідня зібралася в її матері в останню неділю листопада. Традиція така, щороку те саме. […]
Поліна з дитинства недолюблювала свого старшого брата
Поліна з дитинства недолюблювала свого старшого брата Поліна з дитинства недолюблювала свого старшого брата. Він завжди був плаксивим, примхливим маніпулятором. Мама в ньому душі не чула, він дитина від чоловіка, якого мама дуже любила. Навіть коли батько брата покинув маму, вона все одно його любила. Потім мати вийшла заміж, народилася Поліна. Мама любила Поліну, але […]
Останні сліди мами…
Останні сліди мами… Я крикнула у вікно: – Мамо, ти чого так рано? Замерзнеш! Вона обернулася, помахала лопатою на знак привітання: – Для вас, ледарів, намагаюся. А наступного дня матері не стало… Я й досі не можу спокійно проходити повз наше подвір’я… Щоразу, коли бачу цю доріжку, серце стискається так, ніби хтось його рукою схопив. […]
З коридору долинав голос Данила, давнього друга їхньої родини: — Ну, Артеме, ти даєш! Вперше я на «антивесільній» вечірці. І як тільки Ярина на це погодилася? — Вона в мене жінка мирова! — з гордістю відказав Артем. — Знаю, я ж вас і познайомив. Досі іноді шкодую, — жартома підморгнув Данило. — Мені б таку дружину… А то моя колишня тільки й знала, що вимагати — то уваги їй мало, то коштів. — То бери і одружуйся з Яриною, вона ж тепер вільна! — Артем розсміявся. У сміху Данила відчувався легкий сум, а в сміху Артема — лише самовпевненість людини, яка вважає, що виграла головний приз. Ярина непомітно вийшла з дому з однією валізою та кицькою. Внизу вже чекало таксі. За пів години Ярина вже сиділа на кухні у своєї мами, Олени Петрівни. — Яриню, доню, що трапилося? — Мати бачила її такою розбитою лише багато років тому, коли не стало батька
— Ярино, ми розлучаємося. Завтра, будь ласка, звільни помешкання. — Що? Артеме, я правильно почула? Розлучаємося? — Саме так. — Але чому я маю йти зі своєї власної квартири? — Своєї? Помиляєшся, люба. Ось документи. Дивись уважно: єдиний власник — я. У Ярини потемніло в очах. Вона сьогодні спеціально пішла з роботи раніше, щоб влаштувати […]