– Не впораєшся – викликай свою маму! – Заявила дружина і поїхала на тиждень
– Це що, котлети? – Костянтин гидливо тицьнув виделкою у тарілку, навіть не глянувши на дружину. – Олесь, ну серйозно. Вони сизі якісь… Ти їх варила, чи смажила?!
Домашній декор
Олеся стояла біля раковини, притискаючи плечима телефон – намагалася швидко замовити підгузки, поки діяла знижка.
На руках у неї вовтузився півторарічний Андрійко, який відчайдушно намагався дотягнутися до блискучого крана.
– Костю, це на пару. Корисно. І тобі, і малюкові можна дати, – вона видихнула, намагаючись перехопити дитину зручніше. – Я цілий день кручуся, засмажувати до скоринки просто часу не було.
– Часу в неї не було, – хмикнув чоловік, різко відсуваючи тарілку. – Сидиш у чотирьох стінах, із розваг тільки пил протирати, а на нормальну вечерю сил не вистачає?
Подивися на себе. Халат у плямах, волосся, як кубло. Ти в дзеркало коли востаннє зазирала, господиня?
– Я Андрія мила, він мене облив, – тихо відповіла Олеся. – І я не просто сиджу. Я прибрала всю квартиру, двічі гуляла з ним, приготувала цю вечерю.
– Ой, почалося. Подвиг здійснила. Всі так живуть, – Костянтин підвівся, вивудив із холодильника сир і почав різати його прямо на стільниці. – Тільки інші якось примудряються і виглядати нормально, і вдома порядок тримати.
– А ти… колгоспниця, деградуєш на очах! Про що говорити з тобою? Про підгузки та знижки на гречку?
Він розвернувся і вийшов із кухні, кинувши ніж у раковину. За хвилину в кімнаті пролунали бадьорі звуки футбольного матчу.
Товари для кухні
Андрійко, відчувши мамину напругу, запхикав.
Чотири роки тому, коли вони тільки познайомилися, Костя називав її “своїм сонечком” і захоплювався її вмінням планувати справи.
Вона тоді працювала, сама себе забезпечувала та ні від кого не залежала. А зараз…
Раз на місяць вона вибиралася «у світ» – дві години на манікюрі, де вона просто сиділа і дивилася у вікно, поки майстер пиляла нігті, і ще кілька годин з Лєрою в кав’ярні.
– Слухай, ну він же у тебе завжди такий був, – Лєра розмішувала цукор, уважно дивлячись на подругу. – Ну порядок любив. Але щоб так… колгоспниця? Це вже перебір, Лесю.
– Він каже, що я деградую, Лєро. Що зі мною нудно. А коли мені книжки читати? Я ввечері лягаю і вирубаюся раніше за Андрюху.
– А що він? – Лєра примружилася. – Допомагає хоч трохи?
Олеся гірко посміхнулася.
– Він зі зміни приходить втомлений. У нього футбол, у нього друзі, має особистий простір.
– Вчора взагалі до першої години ночі десь пропадав, сказав, що має право розслабитися після роботи.
– А в мене коли зміна закінчується? О третій годині ночі, коли син міцно засинає?
– Так, мати, – рішуче заявила Лєра. – Треба щось вирішувати. Він іде у відпустку, кажеш?
– Із завтрашнього дня, – Олеся кивнула.
– Ну, ось і подивишся. Або ти його прогнеш, або він тебе остаточно на амебу перетворить. Давай, борись за свою волю!
Олеся промовчала. Легко сказати, та складно зробити…
Перший день відпустки Костянтина розпочався опівдні – в цей час він прокинувся. І одразу почав висловлювати претензії.
– Олесю, ти можеш тихіше? Чого він кричить? І ти гуркочеш каструлями!
– Дитині треба їсти, Костю. Час обіду, я готую.
– Могла б приготувати заздалегідь, – він пройшов у ванну, а за п’ять хвилин звідти долинув крик: – Де мій рушник? Чому він мокрий?
Олеся пішла до чоловіка.
– Він не мокре, а вологий. Ти його сам учора кинув на підлогу після душу. Я не встигла просушити.
– Господи, вічно у тебе відмовки, – Костянтин висмикнув з шафи чистий кухонний рушник. – Бардак у голові – бардак у хаті. Я в душ, потім поїду до пацанів.
Товари для кухні
– Костю, почекай. Ти у відпустці. Я думала, ми разом у парк сходимо… Або ти з сином посидиш, а я хоч у перукарню заскочу. А то ти сам учора говорив про «кубло» на голові…
Чоловік зупинився у дверях, дивлячись на неї зі щирим подивом.
– Лесю, ти не плутай. Моя відпустка – це мій відпочинок від роботи. Я орав весь рік! А ти від чого відпочивати зібралася? Від неробства?
– Сиди вдома, займайся справою. Вдома прибери нарешті!
Чоловік вмотав, а за три години прийшла свекруха.
Валентина Степанівна заходила рідко, зазвичай у справі – принести банку солоних огірків, перевірити, чи не кривдять її Костика.
– Ох, Олесю, – Валентина Степанівна звично провела пальцем по екрану телевізора. – Пильно у вас! Брудно прямо… Де синочок мій?
Олеся закид пропустила повз вуха.
– Здрастуйте, Валентино Степанівно. Костя поїхав до друзів.
– Ну й правильно, – свекруха сіла на край дивану. – Чоловікові розрядка потрібна. Він у нас годувальник.
– А ти, дитино, щось зовсім розклеїлася. Обличчя бліде, синці під очима. Невже складно стежити за собою? Костик скаржився, каже, їсте одне й те саме постійно.
– Чоловікові м’ясо потрібне, різноманітність.
Олеся повільно обернулася до свекрухи.
– А Костик не скаржився, що він дитині за місяць жодного разу підгузка не змінив? Що він навіть не знає, де лежать сині домашні штани?
Валентина Степанівна підібгала губи.
– Ну, люба, це не чоловіча справа. Наше жіноче призначення – затишок створювати. Ти не злись, я ж як краще хочу. Ось мій покійний чоловік…
Олеся перестала слухати. Звісно, мати завжди на боці свого сина. Пішла свекруха через дві години, ґрунтовно вимотавши невістці нерви.
Увечері Костянтин повернувся у чудовому настрої.
– О, мати заходила? – Він помітив банку огірків на столі. – Що сказала?
– Сказала, що я погана господиня, – відповіла Олеся.
Вона сиділа на стільці, склавши руки на колінах. Андрійко вже спав.
– Ну, мамка брехати не буде, – Костя реготнув, відкриваючи холодильник. – Чуєш, а що на вечерю? Знову ті неїстівні котлети?
– На вечерю нічого, Костю.
Він завмер з відчиненими дверцятами.
– У сенсі?
– У прямому. Я сьогодні весь день думала над твоїми словами. Зрозуміла, що ти маєш рацію. Я амеба. Ти де бачив бактерію, що стоїть біля плити?
Костянтин повільно зачинив холодильник.
– Ти що, знущаєшся? Я голодний прийшов.
– А я втомилася, – Олеся підвелася. – Я втомилася бути для тебе і твоєї мами персоналом, який ще й критикувати можна.
– Ти у відпустці? Чудово. Я також.
– Ти? Яка у тебе може бути відпустка? – він ступив до неї. – Ти на моєму утриманні сидиш, якщо ти забула!
– Я сиджу в декреті! Це робота, – 24 на 7! І якщо ти вважаєш, що це відпочинок і неробство – поміняймося.
– З завтрашнього ранку ти залишаєшся з Андрійком. А я їду.
– Куди це ти їдеш? – Він затнувся.
Олеся знизала плечима.
– До мами на тиждень. Гроші на карті в мене є – мої особисті накопичення, які я ще до декрету зробила.
– Впораєшся? Тут все просто. Пил протерти, котлети посмажити, доглядати за дитиною. Ти ж розумний, не пара мені, «колгоспниці».
– Та нікуди не поїдеш! – гаркнув Костянтин. – Хто тебе відпустить?
– Мені не потрібний дозвіл, Костю. Я доросла людина. Речі вже зібрала. Машина біля під’їзду буде о шостій ранку.
Костя спробував схопити її за плече, але вона різко відсахнулася.
– Не чіпай мене. Якщо ти завтра не впораєшся – викликай свою маму. Вона, наймудріша жінка, тобі все пояснить!
Олеся приїхала до матері, вимкнула телефон і проспала дванадцять годин. Мама нічого не питала – тільки підсовувала тарілки з їжею та накривала ноги пледом.
На другий день Олеся увімкнула телефон. Сорок вісім пропущених. Сто п’ятнадцять повідомлень у месенджері.
– Ти де?
– Повернися негайно, він репетує без зупинки!
– Де його каша? Він не їсть ту, що я зварив!
– Олеся, це не смішно, у мене плани були на вечір!
– Мати приїхала, посварилися. Вона сказала, що ти спеціально це влаштувала. Повернися, я все пробачу.
Олеся посміхнулася і нічого не відповіла.
На третій день надійшло ще одне повідомлення:
– Лесь, будь ласка. Він розбив мій телефон. Я не знав, що він такий активний.
– Я не спав дві доби. Мама пішла, сказала, що у неї тиск.
– Я більше не можу. Приїдь, я машину замовлю, тільки повернися.
Вона відповіла коротким:
– Буду за чотири дні, як і домовлялися.
Коли Олеся увійшла у квартиру, з ніг її мало не збив запах – нестерпно пахло брудною білизною та сміттям.
Чоловік сидів на дивані в оточенні розкиданих іграшок, а Андрій сидів у манежі й зосереджено гриз свій черевик.
– О… приїхала… – Костя у її бік навіть голови не повернув. – Лесю, це пекло. Чому він не спить? Чому він постійно щось хоче? Чому він нормально не їсть? Я нічого не розумію!
Олеся пройшла на кухню – гора брудного посуду в раковині підпирала стелю. Брудним було все: дві сковороди, казан та три каструлі.
Товари для кухні
– Що це, Костю? – кивнула вона на найбільшу сковороду. – Чому вона чорна?
– Я хотів як краще… – він опустив голову. – Я взагалі котлети смажив… Мама прийшла, почала командувати, Андрюха розплакався, я відволікся…
– Вона на мене накричала, сказала, що я нікчемний. Уявляєш? Власна мати!
– Тепер уявляю, – Олеся поклала руки на груди. – Ну що, «годувальник», як відпустка? Відпочив? На велосипеді покатався?
Чоловік похмуро мовчав. Кому хочеться зізнаватись у тому, що з рідною дитиною не впорався?
– Послухай мене уважно, Костю, – Олеся підійшла до нього впритул. – Я зараз піду в душ, потім я погодую сина.
– А ти за цей час винесеш усе це сміття, помиєш гору посуду та підлогу у всій квартирі.
– Якщо я почую хоч одне слово про «колгоспницю» та «амебу», я поїду назавжди. І на розлучення подам! Зрозумів?
Костя глянув на неї й кивнув головою.
– Зрозумів. Лесю, я… я не думав, що це так важко.
– Добре, що зрозумів. Краще пізно, аніж ніколи. Приступай, господарю, до роботи! А я в душ пішла.
Олеся годувала сина, а чоловік наводив лад на кухні. На це у нього пішло три години.
Товари для кухні
Через два місяці життя молодої сім’ї змінилося кардинально. Сміття тепер виносилося без нагадувань, посуд Костик мив на перше прохання.
Він більше став проводити часу з дружиною та сином, друзі відійшли на другий план. Олеся зітхнула на повні груди. Треба ж! Виявляється, потрібно було просто заставити чоловіка побувати в її шкурі…
Домашній декор
А ви що думаєте з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
