«Начебто все готове до зустрічі, – жінка глянула у вікно. – А вони, мабуть, тільки за годину приїдуть. Треба хоч чай попити, поки гарячий! Віра Павлівна сіла за стіл на кухні, і сьорбаючи чай дрібними ковтками, почала згадувати своє життя, в якому так часто чорні смуги міняли білі, і навпаки. *** Років до двадцяти вона […]
Ніна готувала вечерю, коли відкрилися вхідні двері. – Дивно, хто б це? – подумала жінка. Витираючи на ходу руки, вона поспішила в коридор. – Олексію? Чому ти так пізно? І чому один, без Віри та Андрійка? Щось сталося? – захвилювалася Ніна, побачивши свого сина. – Мамо, я від Віри пішов. Не можу більше з нею жити, – тихо сказав чоловік. – Я в тебе поки що залишуся. Ніна Василівна перегородила дорогу і сказала: – Ні! Ти тут не залишишся! – Але чому? – Олексій здивовано дивився на маму, не розуміючи, що відбувається
Ніна Василівна готувала вечерю, коли раптом відкрилися вхідні двері. Витираючи на ходу руки, вона поспішила до коридора. – Олексію? Чому ти так пізно? І чому один? Щось трапилося? – захвилювалася Ніна, побачивши на порозі свого сина. – Мамо, дай поїсти, – з порога сказав Олексій. – Ну звичайно! Ходімо на кухню, там вже все готове, […]
Лариса відкрила хвіртку і підійшла до памʼятника своєму чоловіку. – Привіт, любий, – сказала жінка. – Ну, як ти тут?.. Два роки минуло, як не стало її коханого Олексія. Кожні вихідні Лариса приходила до нього на цвинтар, приносила квіти, шматочок його улюбленого пирога й цукерки. Вона прибирала біля памʼятника і розмовляла з коханим. Поговоривши з чоловіком, Лариса пішла додому. Назустріч їй, по доріжці, йшла заплакана жінка вся у чорному. Раптом незнайомка підбігла до Лариси! – Та як ти посміла сюди прийти?! Ах ти ж безсоромна! – закричала вона. Лариса очі вирячила від здивування
– Привіт, любий мій, – відкривши хвіртку, сказала Лариса. – Ну, як ти тут… Тобто там? Два роки минуло після того, як не стало її чоловіка, але Лариса ніяк не могла змиритися з його відходом… Кожні вихідні вона приходила до нього на цвинтар, приносила квіти, шматочок його улюбленого пирога та його улюблені цукерки. Вона прибирала […]
Катерина сиділа за столом і промивала гречку, коли на кухню з зайшов чоловік. – Катю, вибач мені! – тихо промовив Михайло, опустивши очі. – Та я вже забула про це молоко, – усміхнулася жінка. – Та я не за молоко вибачення прошу, – сказав Михайло. – А за що тоді? – здивувалася Катя. – Я йду до іншої жінки…, – раптом промовив чоловік. Катя застигла. Вона повільно підвела очі на чоловіка. – Тепер все зрозуміло! Все стало на свої місця, – спокійно сказала жінка. – Ти про що? Що стало зрозуміло? – Михайло здивовано глянув на дружину, нічого не розуміючи
Катерина ніяк не очікувала почути від свого Михайла те, що він сказав. Ці слова пролунали як грім серед ясного неба. Жінка сиділа за столом, промиваючи гречку, коли на кухню з похмурим виглядом увійшов чоловік. -Катя, вибач мені! Я йду до іншої жінки… – тихо і якось невпевнено промовив Михайло, опустивши очі у підлогу. Жінка руки […]
Марина забрала доньку зі школи і повернулася додому. Жінка зайшла в коридор, і побачила в квартирі свекруху. – Привіт, Марино! А я на тебе чекаю, – усміхнулася Віра Петрівна. Марина відправила доньку у кімнату, а сама з свекрухою усамітнилась на кухні. – Я все знаю, Марино, – одразу сказала свекруха. – Ви про що? – здивувалася жінка. – Вчора до мене заходив син і розповів мені про ваш «секретик»! Негідник він, що ж тут додати, – раптом почала Віра Петрівна. – Та про що ви? Що вам розповів Вадим? – Марина здивовано дивилася на свекруху, не розуміючи, що відбувається
Марина забрала доньку зі школи і повернулася додому. Жінка зайшла в коридор, і побачила в квартирі свекруху. – Привіт, Марино! А я на тебе чекаю, – усміхнулася Віра Петрівна. Марина відправила доньку у кімнату, а сама з свекрухою усамітнилась на кухні. – Я все знаю, Марино, – одразу сказала свекруха. – Ви про що? – […]
Людмила Петрівна набрала номер свого сина. – Дмитрику… – почала вона. – Ти не міг би завтра приїхати? Поговорити треба. – Щось сталося? – запереживав Дмитро. – Ні, нічого такого, – жінка помовчала. – Просто… Скучила… Насправді Людмила Петрівна просто не могла так більше! Тридцять сім років вона прожила в цьому будинку. А тепер… Наступного дня, коли син приїхав, вона довго не могла розпочати розмову. Пригощала пиріжками, розпитувала про внуків, роботу… – Мамо, – не витримав Дмитро. – Що таке? Жінка зітхнула. – Сину, я тут подумала… – почала вона і замовкла. – Мамо, та кажи вже, що в тебе тут сталося?! – син не розумів, що відбувається
Людмила Петрівна набрала номер свого сина. – Дмитрику… – почала вона. – Ти не міг би завтра приїхати? Поговорити треба. – Щось сталося? – запереживав Дмитро. – Ні, нічого такого, – жінка помовчала. – Просто… Скучила… Насправді Людмила Петрівна просто не могла так більше! Тридцять сім років вона прожила в цьому будинку. А тепер… Наступного […]
– Маринко, зайди до мене, – подзвонив Марині її начальник – Андрій Михайлович. Дівчина поправила комірець блузки, обсмикнула спідницю і пішла до директора. У його кабінеті пахло дорогими жіночими парфумами. За столом сиділа Інна – дружина начальника і недобре дивилася на Марину. Сам Андрій Михайлович стояв біля вікна, поклавши руки в кишені штанів. Він навіть не обернувся, коли Марина зайшла. – Сідай, – сказав він. Марина обережно сіла на стілець. – Ну що, голубонько, – раптом сказала Інна. Знаєш, я ж бачу, як ти на мого чоловіка дивишся! Як крутишся тут постійно! – Інно Володимирівно, про що ви? – Марина не розуміла, що відбувається
– Маринко, зайди до мене, – подзвонив Марині її начальник – Андрій Михайлович. Дівчина поправила комірець блузки, обсмикнула спідницю і пішла до директора. У його кабінеті пахло дорогими жіночими парфумами. За столом сиділа Інна – дружина начальника і недобре дивилася на Марину. Сам Андрій Михайлович стояв біля вікна, поклавши руки в кишені штанів. Він навіть […]
Ліда була у відрядженні вже два тижні і зрозуміла, що дуже скучила за своїм чоловіком. Вона взяла квитки і приїхала посеред тижня, сюрпризом, буквально на два дні. Ліда приїхала рано-вранці, відчинила двері своїм ключем, тихенько скинула в темряві коридору взуття і пройшла до спальні. – Ще спить мій коханий, – усміхнулася вона, побачивши Андрія в ліжку. Вона хотіла було розбудити Андрія ніжним поцілунком, порадувати його. Раптом дружина помітила, що в ліжку лежало двоє. – А це ще що? – здивувалася вона. Ліда рішуче забрала ковдру з ліжка і остовпіла від побаченого
Ліда була у відрядженні вже два тижні і зрозуміла, що дуже скучила за своїм чоловіком. Вона взяла квитки і приїхала посеред тижня, сюрпризом, буквально на два дні. Ліда приїхала рано-вранці, відчинила двері своїм ключем, тихенько скинула в темряві коридору взуття і пройшла до спальні. – Ще спить мій коханий, – усміхнулася вона, побачивши Андрія в […]
Петро повернувся додому з роботи. – Привіт, вечеряти будеш? – запитала Ніна, коли чоловік зайшов на кухню. – Не відмовлюся, – відповів він. Ніна розігріла вечерю, поставила на стіл. Петро повечеряв, а потім уважно подивився на дружину. – Я хочу розлучитися! – заявив він. Ніна вирішила, що це жарт, і навіть хмикнула у відповідь. Але, подивившись на чоловіка, зрозуміла, що він говорить серйозно. – Петро, що сталося? – спитала Ніна. – А то ти не знаєш! – уїдливо сказав чоловік. – Петро, я правда нічого не знаю! Поясни! – Ніна здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається
– Так буває, Ніно. Петро сказав це таким буденним тоном, ніби нічого такого не сталося. Все як завжди. А те, що він валізу збирає, а через кілька годин піде назавжди з її життя, це дрібниця. – Зрозумій, річ не в тобі. Просто я остиг до тебе вже давно. Я винен, Ніно. Ніна мовчки кивнула. Вона […]
Наталя приїхала у квартиру своєї матері, якої нещодавно не стало. В квартирі бабусі Ганни зараз жив син та невістка Наталки. Жінка хотіла забрати деякі речі матері. Двері були відчинені, Наталя тихенько зайшла. У спальні було чути голос Насті, невістка розмовляла з кимось по телефону. – Не буду їй заважати, – вирішила Наталя, і вже хотіла було зайти у кімнату матері, як раптом її увагу привернула одна фраза невістки. Наталя підійшла ближче до спальні невістки та сина, тихенько причаїлася, прислухалася до розмови Насті… і аж рота відкрила від почутого
— Алло, Наталко, ти не можеш приїхати, мені щось недобре. Денис із Настею залишили мені Вітю і пішли в гості, не можу додзвонитися до них. — Знову лишили? Та що це таке! Зараз приїду, мамо. За півгодини Наталка була у мами. – Тиск піднявся, не можу ніяк знизити. Голова важка… — Може швидку викликати? – […]