1 Березня, 2026

Рік: 2026

Ну, йди. Скоро мама прийде. Тобі й справді пора, – кивнув Микола. – Ти мене відвезеш? Чи таксі викличеш? – Рита вирішила поставити пряме запитання. Микола жив не в найблагополучнішому районі, і йти до зупинки не хотілося. – А що, автобуси вже не їздять? – здивувався він
Uncategorized

Ну, йди. Скоро мама прийде. Тобі й справді пора, – кивнув Микола. – Ти мене відвезеш? Чи таксі викличеш? – Рита вирішила поставити пряме запитання. Микола жив не в найблагополучнішому районі, і йти до зупинки не хотілося. – А що, автобуси вже не їздять? – здивувався він

– Ну що, заїдеш до мене? Мама салатик нарізала, плов з учорашнього дня залишився, – голос Миколи звучав гордо, наче його особистий кухар щойно приготував вечерю для королеви, не менше. Рита тримала в руці свій легкий плащ і дивилася у вікно – за склом стукав град. На вулиці не по–травневому похолодало, а вона була в […]

Read More
Невістко! Ти що, зовсім совість втратила?! — голос свекрухи був гучним від обурення. — Дві тисячі гривень на якийсь непотріб! На що це, я питаю? Куди пішли гроші? Олена повільно обернулася. На кухонному столі лежали її покупки: пачка дитячих колготок, свіжий сир, буханець хліба, молоко і пачка масла. Звичайні, базові речі, без яких неможливо уявити побут родини з маленькою дитиною. — Це продукти та одяг для Марійки. — Продукти?! — свекруха вхопила пакування дитячого сирка так, ніби це був золотий злиток. — За таку ціну? Ти що, вважаєш, ми тут нафтові магнати? А ці колготки — мабуть, по дві сотні за пару? Ти бачила ціни в соціальних магазинах? — Валентино Петрівно, Марійці лише три роки, їй потрібен якісний склад, натуральні продукти. — Мені не треба читати лекції про те, що кому потрібно! — перебила свекруха, розмахуючи чеком перед носом невістки. — Це мій дім, мої стіни! А ти тут вирішила розкидатися грішми направо і наліво
Uncategorized

Невістко! Ти що, зовсім совість втратила?! — голос свекрухи був гучним від обурення. — Дві тисячі гривень на якийсь непотріб! На що це, я питаю? Куди пішли гроші? Олена повільно обернулася. На кухонному столі лежали її покупки: пачка дитячих колготок, свіжий сир, буханець хліба, молоко і пачка масла. Звичайні, базові речі, без яких неможливо уявити побут родини з маленькою дитиною. — Це продукти та одяг для Марійки. — Продукти?! — свекруха вхопила пакування дитячого сирка так, ніби це був золотий злиток. — За таку ціну? Ти що, вважаєш, ми тут нафтові магнати? А ці колготки — мабуть, по дві сотні за пару? Ти бачила ціни в соціальних магазинах? — Валентино Петрівно, Марійці лише три роки, їй потрібен якісний склад, натуральні продукти. — Мені не треба читати лекції про те, що кому потрібно! — перебила свекруха, розмахуючи чеком перед носом невістки. — Це мій дім, мої стіни! А ти тут вирішила розкидатися грішми направо і наліво

Ранок у невеликій трикімнатній квартирі на околиці міста Києва почався не з аромату кави, а з гуркоту кухонних меблів. Валентина Петрівна з розмаху кинула на стіл пачку чеків так, що стара скатертина зсунулася вбік. — Невістко! Ти що, зовсім совість втратила?! — її голос деренчав від обурення. — Дві тисячі гривень на якийсь непотріб! На […]

Read More
Валю! Мені терміново потрібно тисяч тридцять. Виручай, сестричко! — Валентина Михайлівна відставила горнятко з недопитим чаєм і подивилася на брата. Олег стояв у дверях її кухні, звично та чарівно усміхався, але в його очах читалося гостре напруження, яке він намагався приховати. — На що тобі стільки грошей, Олеже? — Та справи там усілякі. Ти ж знаєш, бізнес — річ примхлива, особливо зараз. Через місяць поверну все до копійки, ще й з відсотками. — Олеже, ми вже проходили це три роки тому. Пам’ятаєш, як ти обіцяв повернути п’ятнадцять тисяч до Різдва? — Валюню, ну що ти згадуєш старе! Тоді була зовсім інша ситуація, форс-мажор. А зараз справа вірна — отримав великий підряд на будівництво, треба лише матеріали закупити терміново, поки ціни не злетіли. — І скільки разів ти мені вже про ці підряди розповідав? Пам’ятаєш, як ти в мене позичав на «справу всього життя» з автозапчастинами? А потім з’ясувалося, що ти просто закривав свої старі борги. Олег зморщився. — Це було давно! Я змінився, чесно. У мене тепер родина, відповідальність, донька підростає. — Саме тому я і запитую: на що гроші насправді
Uncategorized

Валю! Мені терміново потрібно тисяч тридцять. Виручай, сестричко! — Валентина Михайлівна відставила горнятко з недопитим чаєм і подивилася на брата. Олег стояв у дверях її кухні, звично та чарівно усміхався, але в його очах читалося гостре напруження, яке він намагався приховати. — На що тобі стільки грошей, Олеже? — Та справи там усілякі. Ти ж знаєш, бізнес — річ примхлива, особливо зараз. Через місяць поверну все до копійки, ще й з відсотками. — Олеже, ми вже проходили це три роки тому. Пам’ятаєш, як ти обіцяв повернути п’ятнадцять тисяч до Різдва? — Валюню, ну що ти згадуєш старе! Тоді була зовсім інша ситуація, форс-мажор. А зараз справа вірна — отримав великий підряд на будівництво, треба лише матеріали закупити терміново, поки ціни не злетіли. — І скільки разів ти мені вже про ці підряди розповідав? Пам’ятаєш, як ти в мене позичав на «справу всього життя» з автозапчастинами? А потім з’ясувалося, що ти просто закривав свої старі борги. Олег зморщився. — Це було давно! Я змінився, чесно. У мене тепер родина, відповідальність, донька підростає. — Саме тому я і запитую: на що гроші насправді

Березневий вечір у старому районі Полтави дихав вологою та прохолодою. Сонце повільно ховалося за обрій, забарвлюючи верхівки дерев у колір золота, а перші краплі затяжного весняного дощу почали ліниво барабанити по залізному підвіконню. Валентина Михайлівна сиділа на своїй маленькій кухні, яка за довгі роки стала для неї справжньою фортецею спокою. Вона тримала в руках стареньке […]

Read More
Віра цілодобово була зайнята донькою, а Вадим хотів уваги і турботи. Але з немовлям Віра все менше часу приділяла чоловікові… А тут зʼявилася Надійка. Весела, яскрава, жвава. І пішло–поїхало… Вадим сам не зрозумів, як опинився у неї. А далі більше
Uncategorized

Віра цілодобово була зайнята донькою, а Вадим хотів уваги і турботи. Але з немовлям Віра все менше часу приділяла чоловікові… А тут зʼявилася Надійка. Весела, яскрава, жвава. І пішло–поїхало… Вадим сам не зрозумів, як опинився у неї. А далі більше

Крізь сон Віра почула звук з коридору – відчинилися вхідні двері. – Нарешті, – подумала вона і знову поринула в сон. Її чоловік Вадим пройшов в іншу кімнату. Він був радий, що його дружина вже спить і не бачить о котрій годині він прийшов. Ось уже три місяці, як Вадим завів собі коханку. Вони працювали […]

Read More
Аліно! Так, зупинися, — закричала свекруха. — Картоплю спочатку треба було витримати в холодній воді, щоб зайвий крохмаль вийшов. Аліна здригнулася і ледь не впустила тарілку з рук. Зоя Марківна, її свекруха, нависла над її плечем, наче коршун, що вистежує здобич. — Мамо, я завжди смажу саме так, і Богдану подобається, виходить дуже смачно, — втомлено відповіла Аліна. — «Смачно». Богданчик он скаржився минулого тижня, що вона у тебе то сира всередині, то розвалюється як каша. Ти б дослухалася до старших, Аліно. Ми життя прожили, ми знаємо, як треба робити правильно, щоб чоловік був задоволений. — Аліно, ну мама ж краще знає, у неї досвіду більше. Зроби, як вона каже, чого ти знову починаєш сперечатися? — буркнув Богдан. — А я не сперечаюся. Я просто готую вечерю у своєму домі. — От саме тому, що ти «просто готуєш», а треба про чоловіка треба думати завжди
Uncategorized

Аліно! Так, зупинися, — закричала свекруха. — Картоплю спочатку треба було витримати в холодній воді, щоб зайвий крохмаль вийшов. Аліна здригнулася і ледь не впустила тарілку з рук. Зоя Марківна, її свекруха, нависла над її плечем, наче коршун, що вистежує здобич. — Мамо, я завжди смажу саме так, і Богдану подобається, виходить дуже смачно, — втомлено відповіла Аліна. — «Смачно». Богданчик он скаржився минулого тижня, що вона у тебе то сира всередині, то розвалюється як каша. Ти б дослухалася до старших, Аліно. Ми життя прожили, ми знаємо, як треба робити правильно, щоб чоловік був задоволений. — Аліно, ну мама ж краще знає, у неї досвіду більше. Зроби, як вона каже, чого ти знову починаєш сперечатися? — буркнув Богдан. — А я не сперечаюся. Я просто готую вечерю у своєму домі. — От саме тому, що ти «просто готуєш», а треба про чоловіка треба думати завжди

Ранок у невеликому містечку під Вінницею видався туманним і якимось тривожним. Аліна стояла біля вікна своєї затишної кухні, намагаючись вгамувати легке тремтіння рук. Вона любила цю кухню — світлу, простору, з ароматом лаванди та свіжої випічки. Це був її світ, її маленька фортеця, яку вона з любов’ю будувала протягом п’яти років шлюбу з Богданом. — […]

Read More
Галина заплющила очі. Сорок років! Двоє дітей. Спільна дача, квартира, життя. І ось підсумок: ти мені більше не зручна, тож давай розлучимося, і я відправлю тебе в пансіонат…
Uncategorized

Галина заплющила очі. Сорок років! Двоє дітей. Спільна дача, квартира, життя. І ось підсумок: ти мені більше не зручна, тож давай розлучимося, і я відправлю тебе в пансіонат…

Сорок років Галина прожила з Миколою і здавалося, що вони з ним одне ціле. Вранці він вимагав омлет, увечері бурчав на телевізор, а вона мовчки подавала то капці, то пульт, пігулку від тиску. Їхні діти давно роз’їхалися в міста, дзвонили у свята, а вони залишилися удвох у трикімнатній квартирі, де кожна річ знала своє місце, […]

Read More
— Якщо твоя дружина не навчиться зі мною розмовляти як слід, я їй все волосся повисмикую, синку! Голос у слухавці дзвенів від погано прихованої злості — такий різкий і лютий, що навіть заглушав одноманітний фоновий шум офісу. Максим машинально притиснув телефон до вуха і відвернувся від колеги, який кинув на нього зацікавлений погляд.
Uncategorized

— Якщо твоя дружина не навчиться зі мною розмовляти як слід, я їй все волосся повисмикую, синку! Голос у слухавці дзвенів від погано прихованої злості — такий різкий і лютий, що навіть заглушав одноманітний фоновий шум офісу. Максим машинально притиснув телефон до вуха і відвернувся від колеги, який кинув на нього зацікавлений погляд.

— Якщо твоя дружина не навчиться зі мною розмовляти як слід, я їй все волосся повисмикую, синку! Голос у слухавці дзвенів від погано прихованої злості — такий різкий і лютий, що навіть заглушав одноманітний фоновий шум офісу. Максим машинально притиснув телефон до вуха і відвернувся від колеги, який кинув на нього зацікавлений погляд. На екрані […]

Read More
Даша приїхала додому раніше з гостинцями від батьків. Вона хотіла зробити чоловіку сюрприз, але Іван замість теплої зустрічі відправив жінку в магазин. Наслідки були неочікуваними.
Uncategorized

Даша приїхала додому раніше з гостинцями від батьків. Вона хотіла зробити чоловіку сюрприз, але Іван замість теплої зустрічі відправив жінку в магазин. Наслідки були неочікуваними.

Даша приїхала додому раніше з гостинцями від батьків. Вона хотіла зробити чоловіку сюрприз, але Іван замість теплої зустрічі відправив жінку в магазин. Наслідки були неочікуваними. Важка сумка так відтягнула плече, що Даша мимоволі скрикнула. Її турбував поперек — за останні два місяці він став її постійним супутником. Вона обережно опустила баули на щербатий асфальт зупинки. […]

Read More
– Що ти тут командувати надумала, Ніно? Ти ж гостя! – Гостя три дні, а я взагалі жити приїхала, за тобою доглядати
Uncategorized

– Що ти тут командувати надумала, Ніно? Ти ж гостя! – Гостя три дні, а я взагалі жити приїхала, за тобою доглядати

Після того як чоловік Віри Павлівни пішов із життя, вона залишилася сама. Діти давно живуть у місті, у селі їм не цікаво. Матір вони відвідують, але ніколи не залишаються. Віра Павлівна почала звикати до своєї самотності, справлялася з усім своїми силами. Коли зовсім сумно стане, відвідає свого покійного чоловіка, прибере могилу, поплаче, поговорить і повертається […]

Read More
— Я хочу побажати, щоб цей сертифікат, який я тобі дарую, тобі не знадобився, і ти стала нормально виглядати, — сказала вона, демонструючи конверт з подарунковою карткою в магазин великих розмірів
Uncategorized

— Я хочу побажати, щоб цей сертифікат, який я тобі дарую, тобі не знадобився, і ти стала нормально виглядати, — сказала вона, демонструючи конверт з подарунковою карткою в магазин великих розмірів

— Ти що, збираєшся святкувати День народження? — підняла брови свекруха, Тетяна Іллівна. — Ну так. Все ж ювілей. Тридцять п’ять років… — відповіла Євгенія. — Тридцять п’ять? Я думала, що тобі виповнюється сорок п’ять. — У нас з вашим сином різниця в шість років. — Едік, хіба Євгенія молодша за тебе? Дивно… Так і […]

Read More