Мені сорок сім. Я працюю головним механіком на виробництві, отримую близько вісімдесяти тисяч на місяць. У розлученні вже вісім років, живу сам у двокімнатній квартирі й давно звик до спокійного, розміреного холостяцького побуту. Два місяці тому у фітнес-клубі познайомився з Наталею. Їй сорок три, працює помічницею керівника у торговій фірмі. Активна, доглянута, з живим характером […]
– Не очікував.. – Ти… повернулась? – Проїздом, – Ненадовго. – Почекай…прошуууу – Як із тобою зв’язатися?– Мамо, хто це був?– Просто знайомий… малеча.Просто знайомий…. Давно не бачились.Доля, – тітка похитала головою. – Він тебе шукав, знаєш….
– Ви точно не могли помилитися? – Оксана міцно стиснула телефон, намагаючись, щоб голос звучав спокійно. – Оксано Миколаївно, результати позитивні. Вітаю, ви вагітні, приблизно шість тижнів. Вона подякувала лікарю й завершила дзвінок. Світ навколо завмер. Шість тижнів. Рівно стільки часу минуло з того вечора, коли вона повернулася додому раніше й побачила в передпокої чужу […]
– Мамо, нам потрібна квартира.– У сенсі?…– Ну, ти ж у Німеччині. Купи нам житло. Нам тепер дитину ростити.– Не треба казати, що нема. 2 роки за кордоном — і нема?– Нема, бо кожну копійку вам висилала.– Тоді продай свій дім у селі.– Що ти сказав?– Ну а що? Тобі одній великий дім не потрібен. Продаси, візьмеш кредит – і купиш нам квартиру. А платити будеш ти, бо ж за кордоном працюєш і маєш гроші.– А де ж я жити маю?
Ніколи не думала, що на старості років почую від рідного сина таке, що серце стискається від образи. Я все життя працювала, тягнула господарство, виховала його сама після смерті чоловіка. І тепер, виходить, я ще й егоїстка. 2 роки тому я поїхала на заробітки за кордон. Не від гарного життя – пенсія мізерна, а син із […]
– Нарешті.. – Ми вже думали, що ти не будеш нас годувати. Ганна почала готувати, однією рукою тримаючи Артема, який знову розплакався. – Може, покладеш його в ліжечко?– Не лежить. Лише на руках заспокоюється. – Значить, розбестила вже. – Йому місяць всього. Як його можна розпестити? – Діти відчувають слабину.
Знаєте що, – сказала вона, повертаючись до свекрів, – я втомилася! Я не сплю третю ніч поспіль! У мене молоко зникає від стресу! Дитина постійно плаче! А ви приїхали й вимагаєте святкового столу! – Ми нічого не вимагаємо, – здивувалася свекруха. – Просто розраховували на нормальний прийом та обід з дороги. – Нормальний прийом? – […]
– У матері ювілей був. Хоч би квітку відправив! Адже добре заробляєш, а на нещасну трояндочку грошей шкода? – виказувала йому троюрідна тітка телефоном. – Олена, мені здається, ви зателефонували у справі. І на всі запитання я відповів вам. А чому я обділив матір квіткою – то це вже не ваша справа. – Ах ти ж… Ріс таким гарним хлопчиком, а став отаким …
– У матері ювілей був. Хоч би квітку відправив! Адже добре заробляєш, а на нещасну трояндочку грошей шкода? – виказувала йому троюрідна тітка телефоном. – Олена, мені здається, ви зателефонували у справі. І на всі запитання я відповів вам. А чому я обділив матір квіткою – то це вже не ваша справа. – Ах ти […]
Ні, приїжджати зараз точно не треба. Сама подумай, мамо. Дорога далека, цілу ніч в поїзді, а ти вже не молода. Навіщо тобі цей клопіт? Та й весна, у тебе, мабуть, на городі зараз роботи багато, – каже мені син. – Сину, ну як навіщо? Ми з тобою давно не бачились. Та й на дружину твою дуже подивитися хочу, як то кажуть, познайомитися з невісткою поближче треба, – чесно кажу як є. – Тоді давай так домовимся, зачекай ще до кінця місяця, і ми всі самі до тебе приїдемо, якраз на Великдень буде багато вихідних, – заспокоїв мене син. Якщо чесно, то я вже була налаштована їхати, але повірила, погодилася нікуди не їхати, а чекати його вдома. Проте, ніхто так до мене і не приїхав
– Ні, приїжджати зараз точно не треба. Сама подумай, мамо. Дорога далека, цілу ніч в поїзді, а ти вже не молода. Навіщо тобі цей клопіт? Та й весна, у тебе, мабуть, на городі зараз роботи багато, – каже мені син. – Сину, ну як навіщо? Ми з тобою давно не бачились. Та й на дружину […]
– Єво, піднімайся, звари мені каву і сніданок приготуй на всіх!– На всіх – це на кого? На мене, мого брата, мою маму й батька! Ти тепер моя дружина, не забула? Чи мені пропонуєш до плити ставати? – А що в цьому такого? Раніше ж ти це робив – Щось змінилося, крім того, що вчора ми узаконили наші стосунки?– Ось це і змінилося… Тепер ти – дружина, а в дружини є певні обов’язки. Тож, звари мені каву і приготуй сніданок для моєї родини, люба! ..
– Єво, звари мені каву! – потряс її чоловік за плече о пів на восьму ранку, у неділю. Єва знехотя випливла з міцного ранкового сну, не без зусиль розплющила одне око, кинула погляд на настінний годинник, що висить навпроти ліжка, і насупилася. – Спи, рано ще… – пробурмотіла вона і повернулася було на інший бік, але […]
– Вам кого?… – Я так розумію, що у вас є розмова ..: дуже скоро від вас піде чоловік. – Сергій? Хм. І куди ж він піде? – До мене. Я його кохана жінка. – А… – нарешті доходить.. – ви його кохана жінка. Розумію. Знаєте, а я теж його кохана жінка, принаймні він сам так говорить. Треба ж якийсь збіг. Слухайте, Любов, а давайте з цього приводу вип’ємо. – Ви що? Не питиму я з вами. З чого це?! – Та ви не лякайтесь.
Дзвінок у двері. Відкриваю. За дверима красуня – молода років тридцять з невеликим хвостиком… Тоненька фігурка, яку облягає червона сукня-міні та відкриває засмаглі красиві ноги, в глибокому декольте пишна грудь. Макіяж та усі інші деталі. Усміхаюся красуні: – Вам кого? – Мені вас, – суворо відповідає, – мене Любов’ю звуть. – Любов – це чудово. […]
– Людко… де моя вечеря?.. мужик прийшов!…– Розляглася тут, ледарка!…Досить валятися зі своєю ногою, не симулюй!..Не вірю… – Я, між іншим, працюю, а не як деякі в крамниці з подружками язиком чешу!– У мене лікарняний! – гаркнула вона – Сам приготуй, якщо голодний.
– Людко, де моя вечеря? Досить валятися зі своєю ногою, не симулюй! – Голос Костянтина прорізав квартиру, як іржавий цвях по склу. – Я, між іншим, працюю, а не як деякі в крамниці з подружками язиком чешу! – У мене лікарняний! – гаркнула вона з кімнати. – Сам приготуй, якщо голодний. – Встань і приготуй, […]
— Чому у вас немає дому? Що з вами сталося?— Не думаю, що вам буде цікаво слухати мою історію. Багато людей опиняються на вулиці. Різні ситуації трапляються. Це все так непередбачувано. Ти можеш бути успішним лікарем, а потім в одну мить втратити все. Тебе багато років кликали Борисом Сергійовичем, а потім раптом ти для всіх — порожнє місце….Вадим відчув, як у нього пришвидшився пульс. Він упізнав цей голос. Востаннє він чув його майже десять років тому, але тоді пообіцяв собі, що ніколи не забуде.— Ви були хірургом, — тихо сказав Вадим.Безхатченко різко підняв голову, уважно подивився на Вадима й кивнув….
— Заїдьмо до церкви, — запропонувала Поліна. Вадим подивився на дружину й усміхнувся. Вони були в шлюбі вже дев’ять років, і весь цей час намагалися завести дитину. Зверталися до лікарів, проходили обстеження скрізь, де тільки можливо. Робили все, що могли, здавали всі можливі аналізи, але нічого не допомагало. Поліна дуже страждала й часто плакала. Вадим […]