Їхня хатина стояла на краю села, маленька глиняна із дахом з соломи.
У чотири роки Катруся вже чистила картоплю сама, готувала їжу для домашніх тварин та приглядала за молодшими братами. Ні хвилини на ігри, навіть жодної іграшки у неї не було.
Йшли роки, їхня родина зростала, мама Катрусі мала ще шістьох дітей. Разом їх було дев’ять і батьки. І всі тулилися у двох кімнатах тої хатини, яка вже похилилася на бік.
Виповнилося Катрусі вісімнадцять років і вона повернулася з навчання на перукарській справі до села. Одразу ж приступила до роботи, і робила красивими всіх жителів села. І чоловіків, і жінок, і дітей. Інколи могла і собак підстригти.
Одного разу до неї на стрижку прийшов молодий чоловік гарної тілобудови. Його звали Василь. Він був красивий, видний, високий на зріст і неодружений. Але також він був сином нового сільського голови, який переїхав з сім’єю до їхнього села два роки тому, якраз напередодні виборів. Тому Катруся і не думала про Василя, як про свого потенційного нареченого. Хто він, а хто вона… Ех…
Та Василь палко покохав Катрусю. Дівчина спочатку сахалася його, а потім здалася. Зіграли весілля, народили двох донечок, жили у злагоді. Нарешті Катруся вибралася із бідності і навіть почала трішки набирати вагу, а то була худа як палець.
Минули роки, вже її доньки вступили до інститутів, старша була на третьому курсі якраз. Як на Великодні свята приїхала додому із своїм одногрупником. Хлопець із бідної родини, але молоді твердо вирішили одружитися, взяти академвідпустку і поїхати на заробітки, щоб мати все своє і зароблене своїми руками.
Звичайно ж Катруся була шокована, адже вона знає що таке злидні, а її дочка завжди мала все чого її душа бажала. А тут бідний хлопець, без гроша за душею і заробітки, де не знати чи кусень хліба дадуть.
Та і серцю не накажеш, це Катруся теж знала по собі. Хоча, яка вона вже Катруся, вона тепер сорока п’ятирічна жінка, Катерина Іванівна.
