Вчора я чула, як свекри сварилися. Мова йшла про онуків. Свекруха ще довго плакала, а потім позвала мене на розмову. Коли ми з чоловіком відмовили їй, вона образилася і тепер навіть не розмовляє з нами.
Вчора стала свідком неприємної розмови між свекрухою та її чоловіком. Просто вони лаялиxя у мене вдома, при нас, тому ми і стали мимовільними свідками. За матеріалами
У чоловіка свекрухи двоє дорослих синів. І у кожного з них є дружина і внуки, виходить троє онуків. А моя свекруха їх не може полюбити.
Коли її чоловік бере до себе онуків, в гості, то свекруха, звичайно, годує їх, грає з ними, але відчувається все одно, що це награно.
І ось вчора свекор каже:
-Я хочу на тиждень взяти Мишка до нас.
Свекруха каже йому:
-А він зможе один сидіти?
-Ну, як ніби перший раз їде. Звичайно, зможе, сто разів уже сидів, йому 9 років.
Було видно, що свекруха не в захваті від його онуків.
-Він мене не слухається.
-Так ти б ще рідше б бачилася з ним, хто так тебе слухатися буде?
-А як я з ним бачитися буду? Вони мені навіть і не дзвонять! Іншим бабусям дзвонять, а мені нi!
-Ну і що, що не дзвонять. Мені, зате дзвонять. Мені Микита теж не дзвонить і що? Я не ображаюся.
Микита це мій чоловік, син свекрухи. Він може, звичайно, зателефонувати свекру і дзвонить, коли треба. Але він йому не тато і навіщо дзвонити з порожніми розмовами. Відносини у нас з чоловіком свекрухи – нормальні, ввічливі. Але ми не зобов’язані всі один одного любити і показувати з себе сім’ю. Досить просто взаємодопомоги.
До речі, з синами свекрушиного чоловіка, ми теж не спілкуємося. Ну, ми вітаємося при зустрічі і все. Справа в тому, що у нас занадто різні погляди на життя. Ми навряд чи зможемо дружити сім’ями.
Потім, після того, як свекор і свекруха злегка посварилися, свекор поїхав за онуком. А свекруха каже:
-Візьміть його собі на тиждень, просто там син його з дружиною хочуть відпочити.
Я говорю:
-Як це, ваш чоловік хоче з онуком сам побачитися. Як же ми собі то його візьмемо?
-Ой, та нічого він не хоче. Він мені його привезе, а сам на роботу піде, а мені теж треба працювати. Він з ним вечорами буде грати, а я повинна весь день сидіти з ним.
-Я собі точно брати його не буду. У нас своїх справ вистачає. Поговоріть з чоловіком, що брати онуків треба у відпустці, а не в робочі дні.
-Так марно з ним розмовляти. Він їх все одно буде брати. Ви б з ним посиділи тиждень, ми б потім його забрали б.
А ми з ними живемо в різних містах, і я не розумію, чому ми будемо сидіти з чужою дитиною. Я не хочу, чоловік теж. Та й дідусь не пограється тоді з онуком. Але, свекруха, наче й не хотіла приймати даний факт.
Замість того, щоб вирішувати проблему у своїй родині, вона захотіла перекласти її на мене. І образилася, що ми відмовилися.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
