Ірина стояла перед дзеркалом і не впізнавала себе.
Сукня сиділа ідеально, фата спадала м’якими хвилями. Візажист пішов п’ять хвилин тому, залишивши її наодинці. До виходу до гостей — пів години. Вона спробувала усміхнутися своєму відображенню, але губи тремтіли.
Із сусіднього номера, де збирався Максим із друзями, долинув гучний сміх. Стіна між люксами виявилася тоншою, ніж здавалося. Ірина мимоволі прислухалася.
— Брате, ти реально зірвав джекпот, — басив хтось.
— Ага. Три роки роботи, але воно того варте, — відповів Максим. Його голос звучав інакше. Різкіше. Грубіше.
Ірина завмерла, притиснувши долоню до холодної стіни.
— Нагадай, як ти її підчепив на тій виставці?
— Та просто дізнався, що її батько там буде. Прикинувся зацікавленим у логістиці. Вона повірила одразу — думала, що зустріла скромного розумника, а не мужика по вуха в боргах. Головне — завтра підпишу довіреність на автопарк. Далі — справа техніки.
Серце Ірини калатало так голосно, що вона злякалася — раптом почують. Руки похололи.
— А та твоя, Світлана, що вагітна ходить?
— Поселю в однокімнатці, кидатиму гроші з тестевих. Аби мовчала. Наївна дурненька, думає, що я колись на ній одружуся.
Максим засміявся. Друзі підхопили.
— А цю, головну, ти хоч любиш? Чи взагалі ніяк?
Пауза. Ірина затримала подих.
— Любити? Ти серйозно? Вона зручна. Сіра, правильна, керована. Два роки потерплю, виведу гроші через фіктивні накладні й зникну. На розлучення подам сам — і все.
Ірина повільно опустилася на стілець. Усередині не було болю. Була порожнеча. Холодна, дзвінка.
У двері постукали. Увійшов батько — Віктор Сергійович, у строгому костюмі, з кам’яним обличчям.
— Усі гості вже в залі. Ти готова, доню?
Ірина підвела на нього очі. Він одразу зрозумів — щось не так.
— Що сталося?
Вона мовчки вказала на стіну. Батько насупився, підійшов ближче. За перегородкою Максим продовжував вихвалятися планами.
— Тесть мені довіряє. Думає, що я правильний зять. А я просто вмію грати роль. Ще трохи — і все буде в моїх руках.
Обличчя Віктора Сергійовича налилося кров’ю. Він рвонувся до дверей, але Ірина схопила його за рукав.
— Тату, стій.
— Я зараз вийду і при всіх скажу цьому покидьку все, що думаю.
— Ні. Якщо ти зірвеш весілля — він утече. А ти ж знаєш, що він уже встиг тягнути по дрібницях. І залишиться безкарним.
Батько зупинився. Кулаки стиснулися.
— Тоді що?
Ірина встала. Випрямилася. У дзеркалі відбилася незнайома жінка — з холодним поглядом і рівною спиною.
— Я вийду заміж. Нехай підпише всі папери. Нехай почне красти офіційно. А ми все зафіксуємо. І коли зберемо докази — передамо слідству. Шахрайство в особливо великих розмірах. Хай сидить і згадує, наскільки «зручною» він мене вважав.
Віктор Сергійович дивився на доньку так, ніби бачив її вперше.
— Ти впевнена?
— Так.
— Тобі доведеться жити з ним. Прикидатися.
— Я впораюся. Бо я — не його страховка. Це він — моя майбутня справедливість.
Церемонія пройшла ідеально. Ірина вимовляла обітниці з такою щирістю, що навіть цинічний оператор нишком витер очі. Максим сяяв. Обіймав її за талію так упевнено, ніби вже вважав своєю власністю.
Коли вони стояли перед вівтарем, і священник говорив про вірність і любов, Ірина подивилася нареченому в очі. Він усміхався. Вона усміхнулася у відповідь. І ніхто не побачив прірви за цими усмішками.
Банкет тягнувся безкінечно. Ірина танцювала, дякувала гостям, різала торт. Максим пив ігристе й приймав вітання, уже почуваючись переможцем.
— Ти сьогодні особливо красива. Я найщасливіший чоловік у світі, — прошепотів він.
— Справді? — тихо відповіла вона.
Він не вловив іронії.
У кутку зали Ірина помітила дівчину в синій сукні. Світлана. Під вільним кроєм уже був помітний живіт. Їхні погляди зустрілися на мить. У Світланиних очах були біль і сором. Вона швидко відвернулася й вийшла.
Ніч у готелі Ірина провела у ванній. Сказала Максиму, що розболілася голова. Він не наполягав — випив ще й швидко заснув. Вона сиділа на холодній плитці й дивилася на обручку. Золота петля. Гарна пастка. Питання лише — для кого.
Вранці Максим прокинувся в чудовому настрої.
— Сьогодні поїдемо до твого батька. Він обіцяв показати документи по автопарку.
— Так, звісно.
Віктор Сергійович зустрів зятя з кам’яним обличчям, але підписав усе. Максим розписався, навіть не читаючи.
— Почалося, — сказав батько.
— Так.
Через місяць Максима заарештували на світанку.
— Це ти? — прошипів він.
— Ні. Це ти сам. Я просто дала тобі достатньо мотузки.
Розлучення оформили швидко. Суд урахував обман під час укладення шлюбу.
Світлана дала свідчення. Народила доньку, переїхала до батьків і написала Ірині:
«Дякую. Я більше нікому не дозволю використовувати себе».
Через пів року вирок набрав чинності. Шість років колонії. Відшкодування збитків.
Ірина сиділа в кабінеті поруч із батьком — тепер вона відповідала за безпеку компанії.
Увечері вона повернулася додому, сіла біля вікна з чаєм.
Вона більше не вірила у випадкові зустрічі й красиві слова. Але навчилася вірити в себе.
Завтра буде новий день.
І в ньому не буде місця брехні.
