У мого чоловіка, Павла, є старша сестра Галина. Галя – людина-свято. Вона любить шумні компанії, застілля та веселощі. Але є у неї одна особливість. Вона дуже не любить витрачати свої гроші і бруднити власну квартиру.
Раніше вона постійно напрошувалася до нас «на чай», який плавно перетікав у щільну вечерю. Я терпіти, готувала, прибирала. Але минулої суботи її простота перейшла всі межі.
Ранок суботи. Ми з Пашею спимо, плануємо ледачий вихідний. У планах – генеральне прибирання (вдома реально безлад, накопичився за тиждень), а потім замовлення піци та кіно. О 10-й ранку дзвінок Паші. Він бере трубку, слухає, блідніє і каже: «Ну… ладно. Раз так». Кладе трубку і винувато дивиться на мене.
- Аліно, тут таке діло. Галя дзвонила. У неї сьогодні день народження.
- Я знаю. Ми ж завтра до неї збиралися?
- Ну, у неї плани змінилися. Вона вирішила святкувати сьогодні. І… вона вирішила святкувати у нас.
- Як це? – я сіла на ліжко.
- Вона сказала, що у неї ремонт (брехня, шпалери клеїли рік тому), а у нас місця багато, вітальня велика. Коротше, вони з гостями приїдуть через три години. Людей близько вісім. Сказала: «Нехай Аліночка салатики наріже по-швидкому, а гаряче ми замовимо, може бути».
Мене накрило. Тобто мене поставили перед фактом. Через три години до мене додому ввалиться натовп, а я маю метнутися на кухню, як електровіник, і строгати салати для Галини, яка навіть не потрудилася зателефонувати сама? Паша почав клопотатися:
- Аліно, ну давай приберемося швидко? Я в магазин з’їжджу, куплю нарізку, курку… Незручно ж, гості. Сестра ж таки.
Я подивилася на нього і сказала дуже спокійно:
- Паша, тобі треба – ти й клопочись. Я нікого не запрошувала. У мене вихідний. Я планувала лежати і нічого не робити.
- Ти що, зустрінеш їх так? – він обвів рукою кімнату, де на кріслі висіли джинси, а на підлозі валялися іграшки кота.
- Саме так.
Паша побіг у магазин. Він намагався щось прибрати, але часу було мало. А я… я зробила хід конем. Я не стала фарбуватися, не стала мити голову (вона була не першої свіжості, зібрала у неохайний пучок). Я знайшла свою стару домашню футболку. Знаєте, таку, в якій соромно навіть сміття винести. Розтягнута, з плямою від відбілювача на животі, з дірочкою під пахвою. Одягнула старі треніки з витягнутими колінами. І сіла на диван посеред не прибраної вітальні дивитися серіал.
Дзвінок у двері. Паша біжить відкривати. Впливає Галина. При параді: зачіска, сукня в паєтках, парфуми шлейфом. За нею – її чоловік і ще п’ятеро гостей, теж нарядні, з квітами та кульками.
- А ось і ми! – кричить Галя. – Сюрприз! Ну що, де накритий стіл? Ми голодні як звірі!
Вони заходять у вітальню і тиха сцена. Посеред кімнати, на дивані, заваленому не прасованою білизною, сиджу я. У своїй жахливій футболці, з брудною головою. Їм яблуко. У кутку стоїть пилосос, який Паша не встиг прибрати. На столі – кружки з недопитим чаєм з вчорашнього вечора.
- Привіт, – кажу я, не встаючи. – З днем народження, Галь.
Галя дивиться на мене, на безлад, на гостей. У неї очі на лоб лізуть.
- Аліно… це що? – шипить вона. – У нас свято! Ти чому в такому вигляді?
- В домашньому, – пожимаю плечима. – Я вдома. У мене прибирання по плану. Ви ж не питали, зручно мені чи ні. Ось так, як є.
- А стіл? – розгублено спитав хтось із гостей. – Ми думали, тут банкет…
- Банкет? – я здивувалася. – Галя, а ти їжу привезла? Ні? Дивно. Ти ж господиня свята. Я нічого не готувала. У мене в холодильнику півкаструлі вчорашнього супу і два йогурти. Можу пригостити.
Гості переглядаються. Їм було дуже незручно. Стояти в нарядних сукнях посеред запиленої кімнати, де господиня в рванні дивиться телевізор – задоволення сумнівне. Галя почервоніла плямами.
- Ти спеціально?! – взвизгнула вона. – Ти вирішила мене осоромити перед друзями? Паша! Що твоя дружина собі дозволяє?
Паша, який стояв у кутку з пакетом чіпсів (все, що він встиг купити), тільки розвів руками:
- Галь, ну я ж казав, що ми не готові…
- Ніг моїх тут більше не буде! – рявкнула Галя. – Скупці! Йдемо геть! У кафе підемо!
Вона розвернулася і вилетіла з квартири. Гості, сором’язливо бурмочучи вибачення, поплелися за нею.
Коли двері зачинялися, Паша подивився на мене з докором, але потім… розсміявся.
- Ну ти, мати, даєш. Залізна леді. Я думав, Галька лопне від злості.
- Зато тепер вона знає: мій дім – це не її безкоштовний банкетний зал. Хоче свята – нехай бронює ресторан.
Відтоді Галина до нас не ноги. Ображена смертельно. А я насолоджуюся тишею і чистотою. І футболку ту не викидаю – вона тепер мій талісман від непроханих гостей.
Ви вчинили просто геніально. Знаєте, у чому ваша головна перемога? Ви не стали грати в чужу гру. Галина була впевнена, що ви засоромитеся сторонніх людей і побіжите на кухню відпрацьовувати роль «гарної господині». Вона хотіла використати вас і ваш дім, щоб сама не напружуватися, розраховуючи на вашу безвідмовність.
Але ви своїм спокоєм і цією самою футболкою показали їй просту істину: повагу не можна вимкнути по клацанню пальців. Якщо людина вривається в чужий дім без дозволу, вона має бути готова, що там її не чекають. Ви не хамили, не скандалили, а просто дозволили їй зіткнутися з реальністю. Це найдієвіший урок. Впевнена, більше охочих влаштувати у вас несподіваний банкет не знайдеться.
А як ви зустрічаєте гостей, які приходять без дзвінка? Накриваєте стіл чи даєте зрозуміти, що їм не раді? Діліться у коментарях!
