Сидячи у своєму невеличкому кабінеті, Лідія нетерпляче поглядала на годинник, чекаючи останню на сьогодні клієнтку. Поперек болів нестерпно, хотілося бодай трохи прилягти, але залишалося завершити справи. Коли вона відкривала власний манікюрний салон, то добре усвідомлювала, з чим доведеться мати справу. Щоб заробити гідно, треба працювати без вихідних і втоми. З часом вона звикла. Спершу витримувала […]
Мені ті пляцки і котлети будуть довіку згадувати, напевно. Принаймні, свекруха їх точно не забуде ніколи. Бачте, я мусила у єдиний вихідний піднятись о шостій, аби стати їсти готувати, бо мамі чоловіка того захотілось. А я не піднялась ні коли вона вперше мене покликала, ні коли стояла наді мною і совістила. Тепер і маму мою […]
А далі мені той чоловік перелічив, що зі мною не так, і не оминув, знаєте, жодної дрібнички. А я навіть не змогла йому гідно відповісти, зіпсувати його речі, викинути вудки чи заплутати снасті… Вернулася до материного дому і ходила мов у воду опущена кілька місяців. Так, я не красуня, але ж я людина, то чому […]
Еля насилу розплющила очі. Голова тріщала, в горлі дерло, а тіло ломило так, ніби вона щойно пройшла жорсткий бій із невидимим ворогом. Висока температура не спадала вже третю добу, а таблетки діяли слабо — лише трохи приглушували жар, не знімаючи його повністю. Вона потягнулась до склянки з водою, та раптом двері до спальні рвучко розчахнулися. […]
Ранок на вокзалі завжди починався однаково — аромат свіжої випічки та безперервний потік людей. Я протирала стійку у своїй маленькій кав’ярні, коли пролунало чергове оголошення про прибуття поїзда. — Доброго ранку! Ванільний лате та мигдальний круасан, як завжди? — усміхнулася я постійному відвідувачу. — Аліно, ти ніби читаєш мої думки, — підморгнув мені сивий професор […]
Я довго ходила колами і все ніяк не могла зважитись набрати сватів. Дивно, ніби ж вони не праві, а совісно чомусь саме мені було. Та справа не про три копійки і не про сто гривень, таки я набрала їх. А вже за годину і донька мені телефонувала вся в сльозах. Мені життя показало і навчило, […]
З дитинства мама казала моєму братові Колі, що він має дуже складний характер.– І як ти житимеш серед людей, синку, — зітхала вона і сумно хитала головою Брат на її слова ніколи не звертав уваги. Проживу, мовляв, якось. Друзів у нього було не багато, а з дівчатами взагалі довго не виходило. Ми навіть думали, що […]
Я вийшла заміж, тому що залетіла. Мені було двадцять п’ять. Чоловік трохи старший за мене. Наше життя будувалося якось безглуздо Ми начебто були парою, але водночас обидва не готові до такого повороту подій. І він, і я жили на момент зустрічі з батьками, але, коли настав час появи дитини на світ, ми вирішили все ж […]
Дідусь Андрій Петрович вдивлявся у вікно своєї кімнати в будинку для літніх людей. Зовні повільно кружляли сніжинки, м’яко опускаючись на голу землю. Йому було вісімдесят. А вісімдесят — це не просто цифра. Це тягар прожитих років, спогадів, втрат, розчарувань і… болючої зради Колись він був головним інженером на великому підприємстві. Його поважали, до нього дослухалися. […]
Здай їх у дитбудинок і доглядай мене, мені діти не потрібні! Ти з глузду з’їхав? Це ж твоя кров, твоє тіло! Я стояла на порозі, ледве тримаючись на ногах після пологів, зі згортками в руках. У повітрі стояв запах перегару і затхлості. Квартира, яку ми з Сергієм орендували вже третій рік, зустріла мене сирістю — […]