Іра прийшла до ворожки, щоб приворожити свого чоловіка, який мало приділяв їй увагу. Результат її збентежив Іра стояла перед обшарпаними дверима у старому під’їзді на околиці міста, стискаючи в руці зім’яту візитівку. На ній було написано від руки: Марія Іванівна. Ворожка. Допоможу у коханні та сім’ї. Результат – сто відсотків». Візитівку їй сунула сусідка по […]
“Доглядальниця для вдівця
На цвинтарі пахло сирою землею та чужим горем. Зінаїда стояла осторонь натовпу – досить близько, щоб бачити труну, досить далеко, щоб не заважати. Її ніхто не запрошував. Але вона все одно прийшла. Місяць тому її найняли доглядати Регіну Войтюк – жінку, яку ін сульт прикував до ліжка. Місяць вона перевертала її кожні дві години, міняла […]
— До речі, — Павло не підіймав погляду від екрана, — у суботу прийдуть Костя з Ольгою. Приготуй щось пристойне. І квартиру прибери краще — минулого разу Ольга помітила пил на полицях. — Я планувала в суботу поїхати до батьків. Мама хворіє… — Скасуєш, — коротко кинув він. — Це важливі для мене люди. Костя може допомогти з просуванням по службі
Марина стояла біля кухонного столу і механічно нарізала овочі для салату. Її рухи були точними, вивіреними — дванадцять років шлюбу навчили робити все автоматично. За вікном світило весняне сонце, птахи щебетали на гілках старої берези, але вона нічого цього не помічала. — Знову морква в салаті? — пролунав невдоволений голос Павла з-за спини. — Скільки […]
Мотре, та де ти там забарилася? Гості на порозі за годину, а в тебе ще кінь не валявся! Чого працюєш так, як мокре горить?! Мотря здригнулася, витерла натруджені руки об полотняний фартух і повільно розвернулася до чоловіка. — Корнію, я вже п’яту годину біля печі. Може, хоч рушники на стіл покладеш чи стільці розставиш? — тихо промовила дружина. — Це жіноче діло — стіл готувати! — відмахнувся він. — Я весь рік на будівництві спину гну, щоб ти тут у теплі вареники ліпила, а тобі ще не подобається щось! Скоро прийшли гості: сусіди й куми. Мотря вийшла з кухні. На ній була стара хустка та сукня, яку вона купувала ще п’ять років тому на весілля племінниці. Корній ніколи не вважав за потрібне дарувати їй щось нове — казав, що «вдома і так зійде». Сам же він сяяв у новій сорочці з вишивкою, яку Мотря вишивала цілий місяць по ночах
— Ось і все, — Мотря поклала обручку на стіл прямо в тарілку з холодцем. — З Новим роком, Корнію Степановичу. Це наше останнє спільне застілля. — Мотре, та де ти там забарилася? Гості на порозі за годину, а в тебе ще кінь не валявся! Чого працюєш так, як мокре горить?! Мотря здригнулася, витерла натруджені руки […]
— Тату, мамо, з цього дня мій рахунок закритий. Я більше не плачу за кредити Ігоря, не оплачую його комуналку і не купую йому продукти. Він не “хворий”, він просто ледачий за ваш рахунок. Якщо він хоче їсти — нехай іде працювати. А якщо ви вибираєте годувати його своїми останніми копійками — це ваш вибір, але не мій обов’язок.
— Тату, мамо, з цього дня мій рахунок закритий. Я більше не плачу за кредити Ігоря, не оплачую його комуналку і не купую йому продукти. Він не “хворий”, він просто ледачий за ваш рахунок. Якщо він хоче їсти — нехай іде працювати. А якщо ви вибираєте годувати його своїми останніми копійками — це ваш вибір, […]
Олю, ти вже закінчила з холодцем? — Остап випромінюючи святковий спокій. Чоловік був у новому пуловері, пахнув дорогим одеколоном і тримав у руках телефон, який без упину вібрував від сповіщень. — Майже. Але я вже не відчуваю ніг. Може, ти допоможеш мені хоча б винести сміття і протерти підлогу? — Ольга навіть не підняла голови, боячись, що якщо зупиниться, то просто впаде. — Ой, ну не починай! Я ж тільки-но сів за планшет, треба ж розіслати вітання усім. Слухай, я тут подумав. Завтра ж перше січня, свято святе! Чого нам сидіти вдвох? Я зателефонував братові, кумам, мамі своїй. Сказав, щоб до другої години дня всі були у нас. Людей п’ятнадцять буде. Погуляємо, як у старі добрі часи! Ольга повільно поклала ніж на дошку, не могла повірити в це. — Ти запросив п’ятнадцять людей? На завтра? Остапе, я мріяла про один-єдиний день тиші. Я хотіла просто дивитися у вікно і нічого не різати і не готувати. Я виснажена. — Ну що ти за людина така! Сім’я — це ж головне. Мама так чекає цього обіду. Тобі що, важко доварити ще трохи картоплі? Не псуй свято. Ми ж українці, гості в хаті — Бог у хаті! Він пішов у вітальню, залишивши Ольгу в оточенні брудних каструль та глибокої, чорної образи, яка почала повільно заповнювати її душу
Над київськими дахами зависла густа груднева ніч, розрізана холодним світлом неонових вивісок. У квартирі на Оболоні повітря було таким густим від пари, що здавалося, його можна різати ножем. Ольга, жінка з тонким поглядом, у якому застигла вікова втома, стояла біля кухонного острова. Перед нею розгорталася справжня баталія: величезна каструля з овочами, децибели шкварчання м’яса в […]
– Ти, Світлано, нісенітницею маєшся, – сказав свекор, відсуваючи тарілку з магазинними пельменями. – Все граєш у начальницю, а чоловік голодний ходить!
– Ти, Світлано, нісенітницею маєшся, – сказав Василь Петрович, відсуваючи тарілку з магазинними пельменями. – Все граєш у начальницю, а чоловік голодний ходить. Я налила собі чаю і подумала: «Мовчи, Світлано, мовчи!» Але ж ні. Якщо десь у паралельному всесвіті й жила та, інша Світлана, яка б мовчала, то я мовчати не вміла. Я була тут, у цьому […]
Олена мовчки вимкнула плиту. Вечеря нехай стоїть — кому вона тепер лізе в горло? Вона зібрала дітей і пішла до батьків. Їй треба було виплакатися, виговоритися і, головне, почути бодай якусь розумну пораду, бо в голові була одна холоднеча
— У якому сенсі — продав квартиру? — ледь чутно перепитала Олена, наче боялася, що власні вуха її підло зраджують. — Сергію, я не недочула? Вітаміни для дітей — Це мій спадок, що хочу, те й роблю! — відрізав чоловік, не відриваючи закоханого погляду від фотографії автівки в телефоні. — Ти тільки глянь, яка лялечка! […]
Мені зараз 60 років, а чоловікові – 65 років… Нічого дивного, що я вийшла заміж у 55 років
Минуло вже п’ять років, як ми зіграли весілля… Мені зараз 60 років, а чоловікові – 65 років… Нічого дивного, що я вийшла заміж у 55 років У наш час всяке буває… Дивно те, що це – мій перший шлюб і перший шлюб мого чоловіка… І заміж, уявіть собі, я не збиралася виходити ніколи! Ще в молодості, коли […]
Одного разу до матері трьох дітей сів у таксі чоловік, який виглядає як її загиблий чоловік
Інна важко зітхнула, знову переглядаючи газету. Жодної вакансії, яка могла б підійти для підробітку. Та й узагалі, вона вже давно задумувалася змінити роботу. Постійні зміни змушували залишати дітей одних на цілі дні, а зарплати ледве вистачало на найнеобхідніше У двері подзвонили. Денис поспішив відчинити, а Інна пішла за ним. Час був уже восьма вечора — […]