– Лєро, ти при своєму розумі? Що означає заберіть? Паша ж твій син! Його не можна просто так віддати, забрати… – Ольга стояла посеред кухні, стискаючи в руках кухонний рушник так сильно, що побіліли кісточки пальців. Валерія сиділа за столом, нервово смикаючи край скатертини. – Мамо, ну що ти відразу так драматизуєш? – Лєра відкинулася […]
— …квартира в центрі міста з усім майном, що в ній знаходиться, автомобіль та банківський рахунок переходять у власність сина, Кирила Андрійовича, — нотаріус, чоловік із цілковито байдужим обличчям, сухим голосом зачитував останню волю батька. Кирило, що сидів у центрі кімнати, мов на троні, поважно кивнув, поправляючи бездоганний шовковий краватка. Його дружина Світлана — уособлення […]
Ну, в кого такого не було, а? Одразу після весілля мій чоловік, свята простота, урочисто вручив своїй мамі, Вірі Ігорівні, ключі від нашої квартири. І з удаваною серйозністю промовив: «Мамо, це на екстрений випадок, раптом що». Ага, звісно! Цей «екстрений випадок», як виявилося, траплявся в неї тричі на тиждень. Уявіть собі цю картину: сидиш удома, […]
Уявіть собі цю картину: дісталась нам від свекрухи дача у спадок. Ну як дача — одна назва. Похилий будиночок, паркан із трьох дощок і ділянка, заросла бур’янами по пояс. Мій чоловік, як і більшість чоловіків, глянув на це все і сказав: «Та ну її, краще продати». А я… ну такий у мене характер — вперта! […]
Фарфорова цукорниця з наївним візерунком із польових квітів стояла на звичному місці, але тепер здавалася мені потворною пащею, що ось-ось виплюне отруту. Ще вчора я бачила, як Аліна, дружина мого сина, з ангельською усмішкою висипала туди білий порошок із маленького пакетику, затиснутого в пальцях. Рік. Цілий рік я повільно зникала, перетворювалась на тінь. Слабкість, туман […]
Плач починався завжди в один і той самий час. Рівно опівночі, ніби всередині неї хтось запускав невидимий механізм скорботи. — Ти чуєш? — шепотіла я, штовхаючи чоловіка в бік. Кирило невдоволено бурмотів, не розплющуючи очей. — Лен, просто спи. Це ненадовго. — Але ж вона плаче. Справжньо. Може, їй зле? Він важко зітхав, і в […]
Уявіть собі таку картину: ми з чоловіком, мов дві бджілки, вже років сім збирали на мрію. Не на щось недосяжне, а на своє, рідне — невеличкий будиночок біля річки, щоб влітку возити туди онуків, із грядками, з банькою. Ну, ви розумієте. Кожна копієчка — туди, кожна премія — в «скарбничку». Я, знаєте, нову сукню не […]
— Я йду від тебе, Аню. Ці слова, сказані рівним, чужим голосом, розрізали затишну тишу вечора, мов ніж. Вилка випала з ослаблих пальців Анни й дзенькнула об тарілку. Святковий стіл, який вона готувала дві години, свічки… усе це враз перетворилося на злу, абсурдну декорацію. — Що?.. Як це — йдеш? Сергію, що ти таке кажеш? […]
— Дай сюди, — Олег відібрав у мене молоток з такою поблажливою усмішкою, ніби перед ним не доросла жінка, а наївна дитина. — У тебе ж усе валиться з рук. Без мене й цвяха в стіну не заб’єш, горе-майстриня. Говорив він це невимушено, по-своєму, як і безліч разів до цього. Ця фраза давно стала «нашою» […]
Одного вечора мій чоловік повернувся від мами, зітхнув так, наче камінь на душі, і раптом видав: — А може зробимо тест на батьківство для нашої донечки? Не для мене — мамі треба… — …Ще до весілля пів року вона переконувала сина: «Не бери ту дівку, не твого вона поля ягода!» — згадує тридцятирічна Світлана, ледве […]