Вже декілька років я працюю фотографом і знімаю зазвичай весілля. А всі ми знаємо, що на таких заходах часто відбуваються кумедні ситуації, і от одна трапилася на моїй попередній церемонії.
Мене запросили фотографувати надзвичайно гарну весільну вечірку. Виїзна церемонія відбувалася біля моря, погода сприяла гарному настрою гостей і моєму натхненню, запрошених було небагато, але всі дуже красиво одягнені — жінки в довгих святкових сукнях, чоловіки в костюмах, з краватками.
Після розпису гості по черзі підходили до весільної арки, щоб привітати молоде подружжя і сфотографуватися з ними, як раптом до мене підбігла жінка:
— Вибачте, що турбую, але у мене до вас велике прохання! — квапливо заговорила вона. — Я зараз з чоловіком і синочком піду вітати наречених, сфотографуйте нас, будь ласка, але дуже швиденько, як тільки ми підійдемо, добре? Це дуже важливо.
Я не розумів, з чого раптом такий поспіх, але звісно ж погодився. Побачив, як жінка помахала рукою комусь неподалік, і чоловік з дитиною попрямували до молодих. Я встиг зробити тільки один кадр, тому що наступної миті хлопчик років чотирьох розплакався і почав кричати, що це не його мама!
Сказати, що я був збентежений — це не сказати нічого.
Пізніше жінка знову підійшла до мене, і було помітно, що почувається вона ніяково:
— Вибачте за ту ситуацію, я насправді його мама, але син сьогодні вперше бачить мене з професійним макіяжем, і ця зачіска — не впізнає. Ми поки сюди доїхали, я не знала де себе подіти в таксі — весь час повторював, що це якась чужа тьотя, і допитував батька, чому я з ними їду на свято. Вдома то я не намальована, в халаті — справді зовсім по-іншому виглядаю.
Тоді я все зрозумів і не зміг стримати сміх, жінка теж розсміялася. А сім’я навіть за столом потім сиділа по різних кутках, щоб не нервувати зайвий раз малюка.
