Олена вийшла заміж за Івана вже маючи сина. Він був дуже добрим чоловіком, жінці усі заздрили. Та Олена відчула свободу, адже вдома завжди затишок та достаток, а їй хотілося цікавого життя. Останнім часом Олена поверталася додому пізно, і чоловік запідозрив щось недобре. Якось Іван стояв біля під’їзду. Дружина приїхала на таксі і довго не виходила. Іван не зрозумів, чому вона не виходить. Підійшовши ближче, заглянув усередину, чоловік зрозумів, що далі так тривати не може
Олену я знаю давно. Після першого шлюбу вона залишилася сама з маленьким сином на руках. Мені було її шкода, всіх причин її розлучення я не знала. Через рік Олена познайомилась Іваном. Він був старший за неї на два роки, красивий і порядний чоловік, мав власний бізнес і був досить забезпеченою людиною. Її маленький син від першого шлюбу не був їм на заваді. Іван ростив його як рідного. Через п’ять років в них з’явилася спільна дитина, теж хлопчик. Іван був дуже хорошим батьком двох хлопчаків.
Але Олена не була поступливою дружиною і турботливою мамою. Дуже любила зустрічі друзів, походи по цікавих місцях, інші розваги. Іван не так любив все це, як його дружина. Але не зачіпав її свободу.
А потім, раптом виявилось, що Олена йому зраджує. Спочатку, він подумав, що йому здалося. Поки одного разу, вона знову повернулася додому пізно. У цей момент він стояв біля під’їзду. Вона приїхала на таксі і довго не виходила. Іван не зрозумів, чому вона не виходить. Підійшов ближче, заглянув усередину – а вона там була не сама.
На питання про зраду, вона спершу не зізнавалася. Потім, сидячи на тісній кухні, вона лише сказала: “Я зрадила тебе, але і не зрадила. Я завжди буду з тобою.”
Вона була переконлива, Іван її пробачив. Якось вона мені в дружній бесіді сказала, що Іван дуже складна людина, що смуток – його частий гість. Що їй варто великих зусиль вселяти йому впевненість і радість життя. У такі моменти вони допізна сидять на кухні. А вранці – все добре.
Олена майже не приховувала своїх коханців. Навіть я, людина, яка не дуже близька їхній сім’ї, періодично дізнавалася про її пригоди. Мені це дуже не подобалось і завжди виникало питання до Івана чому він це дозволяє і мовчить. І такий стан справ тривав досить довго. Ми всі звикли до цього розкладу, коли, як грім серед ясного неба, було їх розлучення.
Іван одружився вдруге, меншого сина забрав до себе і став татом ще й для дочки. Його друга дружина – уособлення класичної дружини, працьовита, добра, мила. Вона добре ладнає з його синами. Старший, син Олени, незважаючи на те, що живе з матір’ю, часто і з задоволенням буває у новій сім’ї Івана, бачачи тепло повноцінної сім’ї. Іван розцвів, в свої 45 відмінно виглядає, любить приймати гостей у своїй новій родині.
Олена, як і раніше, живе з розмахом богемної особи – друзі, застілля, розваги. На її обличчі – посмішка, але не справжня, видно як вона шкодує, що втратила такого чоловіка, хоча вона й намагається цього не показувати. Що маємо – не бережемо, а втрачаємо – плачемо.
