Торік мені виповнилося 44 роки. Ще наче й молода, але вже й ні. Жила з другим чоловіком. З першим розлучилась ще після народження донечки. Тоді зовсім юна була, всього 21 рік. Але те, що мала Ганнусю — мене дуже тішило.
Згодом донечка моя виросла. Розумна та здібна. Після 9 класу вирішила вступити в медичний коледж і поїхала. Тоді мені було 36 років і я нарешті задумалась про особисте життя. Подруги казали мені:
– Ти все життя віддала дитині. Йди в перукарню, запишись в спортивний зал і побачиш, зустрінеш своє кохання!
Так і сталося. Я почала слідкувати за своєю зовнішністю. А згодом познайомилася з Валерієм. Я й не думала, що такий гарний чоловік гляне на мене. Високий, солідний, має гарну роботу та автівку. Молодший за мене, але всього на чотири роки. Хіба ж це різниця? Загалом, мрія, що казати.
Закохалася, наче школярка. За два місяці ми вже жили разом, а згодом й розписалися. Донечці я навіть не сказала. Була впевнена, що вона лише зрадіє.
Та коли Ганна приїхала на канікули, присутність Валерія їй не сподобалася.
– Мамо, що ти собі думаєш. Він зовсім молодий? Нащо ж ви розписалися?
– Всього на 4 роки молодший! Я думала ти зрадієш!
– Чи ти не розумієш, що він тебе використовує? Не пара він тобі та все.
Мене ображали ці слова. Але я й не вірила, адже Валерій мав гарну роботу, був досить перспективним. Що йому з мене? Та з часом стосунки між донечкою і моїм чоловіком налагодились. Він охоче відвозив її на навчання, завжди допомагав.
Та коли я справді була щаслива — почали відбуватися дивні речі. Валерій перестав приділяти мені увагу, часто їздив у відрядження, затримувався на роботі. А врешті зізнався:
– Я зустрів іншу, йду від тебе!
В сльозах я зателефонувала донечці, адже це найрідніша людина, вона має підтримати.
– Ганнусю, ти мала рацію! Він зрадив.
– Мамо, я знаю. Мені дуже шкода, що так сталося!
– Як знаєш? Звідки!
– Я потім поясню.
Тоді я плакала всю ніч поспіль. Зовсім не розуміла, як таке може бути, що донька мені не розповіла. І це було дивно. Ганна навіть не приїхала до мене на вихідні. Вона ж знала, що я її потребую. З’явилась за місяць.
– Мамо, я одружуюсь. Все так швидко, бо я вагітна.
– Як? Чому не сказала, що маєш кавалера. Я б лишень зраділа за тебе.
– Навряд. Бо це Валерій. Я давно його кохаю, а він мене. Ми разом.
Тієї миті я відчула, що втрачаю землю під ногами. Та просто вийшла з кімнати. Донька намагалася, щось пояснити, та я не чула її слів. Ганна пішла. Вночі мені стало зле, довелося викликати швидку. Лікарі забрали, сказали, що мало не стався інфаркт і це через стрес.
Я не знаю, як далі бути. Стану тещею свого колишнього. Чи можу я пробачити донечці це? Що мені робити?
Напишіть нам в коментарях
