Свою бабусю Валя майже не пам’ятала. Її не стало, коли їй шість років було. Невиразно згадувався невеликий будиночок, грядки з морквою, яку вона любила. І горох, його бабуся спеціально для онуків садила. Ще, звичайно ж, річка. Маленькій Валі вона здавалася морем. Насправді це була маленька річечка, яка згодом зовсім обміліла. Коли ти маленький усе довкола виглядає величезним.
Довгий час будинок пустував. Доглядали його сусіди. Але того літа мама вирішила нарешті привести його в порядок і продати. Валі тоді вже років з дванадцять було.
Приїхали вони рано вранці на деренчому автобусі. Що не кажи, а влітку село виглядає дуже гарно. Трава блищить від ранкової роси, перші промені сонця вигадливо розцвічують дахи будинків. І всюди вже вирує життя. Мукання корів, мекання овець. Пахне парним молоком. Нечисленні перехожі з цікавістю розглядали Валю з мамою. А мама з усіма віталася та посміхалася.
У будинку звичайно ж панувала занедбаність. Мама поставила сумки і весело скомандувала- ну зараз переодягаємося, снідаємо і за роботу – Валі дісталася велика скриня, в неї після похорону склали все, що здавалося важливим. Мама мила вікна і весь час переривалася. До хати раз у раз підходили сільські. Цікавилися, чому приїхали, питали за життя. І всі згадували бабусю Катю.
А Валя розкладала папери, фотографії, листівки. Це було так цікаво. І раптом натрапила на старий знімок. Молода бабуся з чоловіком. Вона з стиснутими губами, а він з пишними вусами дивиться в камеру.
Коли вони ввечері після вечері вийшли на ґанок, Валя дістала цей знімок:
– Мамо, а це хто?
Та взяла фотографію і задумливо на неї подивилася.
— А це, Валю, твій дід і мій батько. Він поїхав від нас коли мені рік був. І я його ніколи не бачила. А це єдина картка, де вони разом. Дивно, я думала, що мама її давно спалила. А вона, бачиш, зберігала.
Повернула доньці знімок.
Валя притулилася до маминого плеча і попросила:
— Розкажи мені про бабусю. Я ж про неї нічого не знаю. Якою вона була? І чому дід її покинув?
Мама зітхнула:
– Та я й сама мало знаю. Мама в мене не дуже балакуча була. Лише одного разу вона розговорилася. Була я тебе на рік старшою і було тоді дев’яте травня. Тоді це було велике свято. Я, пам’ятаю, тоді додому забігла переодягнутися. Ми з дівчатами там перед пам’ятником вірші читали у шкільній формі.
Заходжу додому, а мама за столом сидить. На ньому пляшка з настоянкою та склянка. Я ще здивувалась, вона ніколи спиртним не захоплювалася. На святах чарочку до губ піднесе та поставить. А тут, дивлюся, пристойно вже у пляшці не вистачає.
Я злякалася і питаю:
– Що з тобою, мам?
А вона так криво усміхається і каже
– Та щось накотило. Туга якась. Та й батька твого згадала. Святкує напевно з новою сім’єю
Тут я не стерпіла і запитала прямо як ти:
– Розкажи
Ну вона й поділилася зі мною. Їй тоді лише вісімнадцять виповнилося. Жила вона з батьком інвалідом та тіткою. Мати в неї під час пологів згинула, коли вона на світ з’явилася. Тітка в неї була строга. Комуністка до мозку кісток. Валю тримала в їжакових рукавицях. А батько пив. З ранку приліпить культяпку на ногу та до друзів. Надвечір приповзає або приносять.
Катя у школі першою ученицею була. Тітка за цим стежила. За погану позначку в комору садила. Там дівчинці було страшно та моторошно. Коли підросла визначила її рахівником у контору. Але на посиденьки не відпускала. Казала, що там тільки дурницями займаються, а їй треба честь свою берегти.
Тільки раз вона тітку не послухалася і обманом пішла з дому. Якби вона знала, чим цей вечір закінчиться з дому, не вийшла б. А тоді вона із задоволенням танцювала під гармошку і навіть випила чарочку чогось гіркого та неприємного. Їй не звичною після цього стало погано. Голова закружляла, занудило, захотілося спати. Взагалі сп’яніла. Пам’ятала одне, що кудись йшла. Потім якийсь хлопець на руках її ніс.
Прокинулася вона на якомусь сіновалі. Поруч хропів хлопець. Вона впізнала його. То був Іван, перший гуляка села. Тітка про нього говорила, нікудишній чоловік буде. Катя тихенько, щоб не розбудити, вислизнула з-під його руки і городами побігла додому.
Вдома на неї чекав величезний скандал. Тітка її покарала ціпком. Називала при цьому гуляючою та непотрібною особистістю. Катя ще довго після цього синці прикривала. А за місяць зрозуміла, що з нею щось не так. Довго приховувала, доки живіт рости не став. Тітка коли помітила, тільки й запитала, хто? Вона й розповіла.
Весілля зіграли скромне. З гостей тільки тітка з батьком та Іванині батьки. Мати її одразу і не прийняла. Вона вважала, що порядні дівчата спочатку виходять заміж, а тільки потім народжують. Та й Іван був незадоволений, насильно одружили. Її тітка постаралася, пригрозила що якщо не одружиться, то під суд піде.
Першу свою дитину Катя втратила. Її вважай Іван вибив із неї. Лютував дуже. До кожної дрібниці чіплявся. Катя мовчала, не скаржилася нікому. Але люди все бачили та знали. Тітка приходила, з Іваном лаялася, погрожувала карами. А він усю злість на Каті зривав.
Коли вlйна почалася, вона навіть зраділа. Нехай важко, нехай голодно, але вона більше не здригалася від скрипу дверей. А Іван як на зло не давав про себе забути. Листи писав. Говорив про кохання і відразу погрожував у разі зради покарати. Вона грішною справою молилася. Ні, не про те, щоб загинув, а про те, щоб зустрів там когось.
Але він повернувся, цілий і неушкоджений. Перший час ласкавим був, а потім все по-старому почалося. Як Катя вагітність зберегла, сама не розуміла. А коли дочці рік виповнилося, сказала досить. Попросила чоловіка втекти. Той не сильно чинив опір, була в нього вже тоді коханка.
З нею він і поїхав. Казали, що на південь подався. А Катя нарешті заспокоїлася. Сватались до неї, але вона боялася. Мій батько її на все життя від чоловіків віднадив – закінчила мама свою розповідь.
Мама замовкла, потім схлипнула
– Ось так, Валя, вона і прожила одна. Тільки я в неї була. Але й мене вона не дуже балувала. Адже я на батька дуже схожа і, мабуть, все життя про нього нагадувала. Ну вистачить на сьогодні сумних історій, пішли спати.
Минуло вже багато років, але Валя досі пам’ятає той літній вечір та розповідь мами. У Валі доля вдалася, все життя з Толею своїм у ладу прожили. Мами з татом давно вже немає, проводила вона їх як належить. Та вона й сама вже давно бабуся. А той знімок досі лежить у сімейному альбомі. І Валя часто на нього дивиться і шкодує свою нещасну бабусю Катю. І радіє, що ні мама, ні вона сама, не повторили її долю.
