Школа лише почалась, а у нас вже батьківські збори влаштували. Ми переїхали до Франківська лише цього літа. До цього жили два роки у Запоріжжі, а перед тим в Бердянську. Переїхати на захід вирішили, аби донька спокійно школу закінчила та ознайомилась з медичним університетом, який ми обрали.
Спочатку все було чудово, я дуже раділа, що нарешті Оля нормально навчатиметься. Адже в Запоріжжі вона була на дистанційці. І ось донька пішла до школи. Їй дуже сподобалось. Та ці батьківські збори все зіпсували.
Спочатку перед усіма виступала наша класна керівничка. Вона відразу сказала, що на потреби класу треба здати по 1000 гривень. Я здивувалась, та змовчала. Не хотілося вирізнятися на початку року. А тоді слово взяла голова батьківського комітету
– Це дуже відповідальний рік для нас усіх. Тому варто вже подбати про всі важливі заходи заздалегідь. А це новорічний бал і, звісно, випускний. Треба вже бронювати ресторан, шукати фотографа, адже потім все буде зайнято! Я тут прикинула, скільки на це піде грошей, треба буде наперед здати по 3 тисячі на завдатки, решту потім.
– А буде ще решта? І це без сукні, зачіски…
– Ну, звісно, ви ціни бачили?
– Так, але може варто пошукати простіший варіант.
– Який? Піти гамбургери їсти? Що за нісенітниця?
– Перепрошую, ми переселенці, я не зможу виділити такі гроші. Що це за суми взагалі тут у вас такі?
– Не подобаються ціни, треба було кудись далі їхати, в село, там би все дешевше було.
Мені так прикро стало, сльози на очі навернулись. Тут якась інша мама запропонувала:
– А може скинемось і заплатимо за дитину? Все ж це добра справа!
– З якого дива? За мою дитину ніхто не платить, мушу все сама. Працюю зранку до ночі. Нехай шукає роботу і платить!
– Або йде й вимагає в держави, європейці повно грошей виділяють, на що вони йдуть?
– Ну, якщо розділити цю суму на всіх, то вже не так багато буде! – хтось підтримав ідею допомогти мені.
– От так ці переселенці й живуть, ходять і вимагають гроші звідусіль.
Почався такий балаган, усі почали сваритися. Я не витримала і просто пішла геть. Згодом мені дзвонила вчителька, та бажання говорити з нею я не мала. Взагалі не знаю, як далі бути. Оля так полюбила цю школу і, звісно, мріє про випускний. Мені серце розривається. Хіба ж так можна? Скажіть, як ви вважаєте, що мені робити? І це взагалі таке нормально? Невже на випускні всі так витрачаються?
