Дзвінок пролунав о десятій ранку. Марія Іванівна відклала в’язання і підняла телефон.
— Ваш онук тільки що потрапив в серйозне ДТП. Він винен, — квапливо пояснював невідомий.
— Розбита дорога машина, є жертви, а це від трьох до п’яти років позбавлення волі … Щоб допомогти внуку уникнути в’язниці, доведеться заплатити!
— Скільки потрібно?
— Двісті тисяч! — рішуче заявили по телефону. — Готуйте гроші, зараз до вас приїде наш чоловік! І про цей дзвінок нікому, а то онучок точно потрапить за ґрати!
— Але вдома таких грошей немає, — сказала Марія Іванівна. — Потрібно їхати в банк, а це на іншому кінці міста.
— Виходьте на вулицю, до дому під’їдуть сріблясті «жигулі» і відвезуть туди, куди потрібно. І пам’ятайте — нікому ні слова! Це в інтересах вашого онука.
Проїхавши півміста і зупинившись біля банку, водій притиснув палець до губ.
Марія Іванівна відповіла йому тим же. Вона повернулася через півгодини:
— Пін-код від картки забула, — важко зітхнула вона. — На дачу треба їхати. Він у мене там, в зошиті записаний …
Дача була за тридцять кілометрів від міста, Марія Іванівна узяла ще дві сумки картоплі і сітку цибулі.
— Вантаж в багажник і поїхали! — сказала вона.— В банк? — перепитав той.
— Додому, — відповіла Марія Іванівна. — Не з картоплею ж в банк їхати ?! А по дорозі біля супермаркету зупинися, треба ще хліба і молока купити …
Водій почав нервуватися, але промовчав. Хлопець нервував, а Марія Іванівна була як ніколи спокійна.
— Що будеш так і сидіти склавши руки, допоміг би бабусі, — зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай покірно поплентався за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.— А як же онук ?! — розгубився затриманий.
— Немає в мене ніякого онука, — спокійно відповіла бабуся.
— Так як і не було і ніякого ДТП з людськими жертвами. Я вас відразу розкусила!
— Навіщо тоді було в банк їхати?
— Щоб за квартиру і телефон заплатити.
— А на дачу?
— Щоб картоплю і цибулю додому привезти, — пояснила Марія Іванівна.
— Йди йди! Я тобі не бабуся з кішкою, а майор поліції у відставці!
