-Мамо, ми з Антоном запрошуємо тебе на весілля! Заяву вчора подали.
Таїсія Михайлівна заплющила очі і уявила собі щасливе обличчя дочки: Лєночко, вітаю! Я дуже рада.
-Я тобі запрошення по пошті пришлю, особисто вручити не вийде – роботи багато. І витрати великі чекають. Ти пробач, що я так довго не дзвонила – сама розумієш. Ми тебе у нас вдома спати покладемо після торжества, не переживай.
-І, мамусю, ти якщо грошиками багата, допоможи. Батьки Антона все оплатять, але я не хочу як бідна родичка, зовсім ні копійки не вкласти. Я тобі зараз номер карти скину, в банку переведеш, добренько? Бувайте, мамо!
До весілля дочки жінка готувалася грунтовно. Огірочки, помідорчики, аджика – сама робила, саме те до м’яса. Дістала найкраще плаття із засіків. Старе, але чисте і ошатне.
У банку усміхнена співробітниця допомогла оформити переведення з карти на карту через мобільний банк. 12 тисяч – всі кошти пенсіонерки.
-Дочку заміж видаю, хоч чимось маю допомогти! – з гордістю повідомила вона.
Надісланому запрошенню Таїсія Михайлівна раділа, як дитя. Гарний конверт, лаконічний прямокутник паперу, підписаний рукою доньки. 8 грудня 2018 року в 16-00 – гарна дата.
Квиток на поїзд був куплений заздалегідь.
-Лєночко, я зійшла з поїзда, а ви де?
-Мамусю, візьми таксі! У нас гості! – відповіла весела Лєна трохи дивною мовою. Адресу зараз напишу.
-Уже? – здивувалася Таїсія Михайлівна і дорікнула: – Ох вже ці новомодні весілля.
З двома баулами гостинців, домовившись з місцевим привокзальним на астрономічну за її провінційними мірками суму, Таїсія Михайлівна поїхала до доньки додому.
У під’їзд жінка потрапила завдяки жінці з собачкою, що виходила на прогулянку – Олена не брала трубку. Піднявшись на потрібний поверх, Таїсія Михайлівна зателефонувала в квартиру.
Музика, гуркотіла на весь під’їзд через закриті двері. Жінка переминалася з ноги на ногу, давлячи на кнопку дзвінка і набираючи дочку по телефону.
Двері відчинилися хвилин через 20. Одягнені молоді люди голосно міркували – яку вuпивку купити в магазині.
Пробурмотівши вітання, Таїсія Михайлівна прослизнула в квартиру. Шум, гам, пляшки. То тут, то там хтось спав. Сuгаретний дим, запах пеpегару, який yдарив в ніс і мало не звалив жінку з ніг.
-Лєно?
З кухні виплив чоловік. Побачивши гостю, він розплився в усмішці:
-Звук зменшіть! – крикнув він на кухню і звернувся до жінки: – Лєнина мама? Теща приїхала! Пацани, давайте за тещу! – гучний крuк, улюлюкання, дзвін склянок. – Проходьте, складіть компанію.
-А Лєна де? – злякано запитала Таїсія Михайлівна.
-Спить уже. – невизначено махнув рукою Антон.
-Як спить? А весілля?
-Вчора весілля було. Сьогодні другий день гуляємо. – пояснив Антон, забрав у жінки сумки і підштовхнув її в сторону кухні.
-А квартира? Купили? Чи знімаєте?
-Ні, родаки подарували. Квартиру, машину. Ще техніки купу. Три кавомолки та чотири чайника. Вам чайник не треба?
-Не треба, дякую. Поїду я. – Таїсія Михайлівна мало не плакала. – Лєна де спить? Хоч подивитися на неї.
Антон провів тещу в кімнату і пішов до друзів.
Дівчина спала прямо в платті. На двері шафи висіла весільна сукня. Таїсія Михайлівна провела рукою по гладкій тканині і уявила, якою красунею була напередодні її дочка.
Підійшовши до сплячої дівчини, Таїсія Михайлівна погладила її по волоссю і поцілувала в скроню:
-Щастя тобі в сімейному житті, Лєночко.
Таксі, чотири години в поїзді. І вдома.
-Тайко, ти що так рано? Ми тебе раніше завтра не чекали! Як дочка? Видала заміж? – цікава сусідка з нетерпінням дивилася на жінку.
-Видала. Потім розповім. Втомилася дуже, спати піду.
Вранці зателефонувала Олена. Вона вибачалася за те, що не зустріла мати як годиться: Ти чому поїхала? Залишилася б, побалакали б з тобою.
-Спасибі, Олено. Хороше весілля було.
-Ти образилася, чи що? Мамо, що ти як маленька? Ну який тобі ресторан? Там пристойні потрібні люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці вилку тримати! З рештою ми в суботу відзначали. Сама винна – не було чого їхати!
-Прости, Лєно. Мені ніколи. Мені посуд треба помити, – ковтаючи сльози, відповіла Таїсія Михайлівна і скинула виклик дочки.
Таїсія Михайлівна несамовито терла тарілку. На губці вже давно перестала з’являтися пухнаста, що пахне апельсином піна. Наче прокинувшись, жінка кинула тарілку в рaковину і вимкнула воду.
