В моєму житті склалося так, що виростив та виховав мене батько один. Свою рідну маму я взагалі не пам’ятаю і практично ніколи про неї не чув. Я спочатку дуже часто, особливо, коли був малим, запитував у тата про матір, але він якось різко міняв тему і добре давав мені зрозуміти, щоб я більше не повертався до цієї. Мені, звичайно, було цікаво хто ця жінка, і чому мені про неї навіть наші рідні нічого розповідати не хочуть, але з батьком свариться я не хотів.
Стосунки з батьком були теж не як у всіх дітей. Він відмінно справлявся зі своїми батьківськими обов’язками: нагодувати, одягнути, взути, допомогти мені з навчанням, допомагав вирішувати всі питання, які мені було потрібно. Але це були такі речі, які, в принципі, дитині особливо і не цікаві. Але що стосується чогось більшого, якогось батьківського тепла чи розуміння, то батька немов не було – він вперто ігнорував мене, не приділяв мені багато уваги, не грався зі мною, як інші батьки зі своїми дітьми. Здавалося, що батькові взагалі до мене байдуже. Будучи ще зовсім маленьким хлопчиком, до мене в голову закралася думка, що батько мене не зовсім любить. Він не виявляв мені знаки своєї нелюбові, але я добре бачив і розумів, що любов’ю тут і не пахне, це щось зовсім інше. Історії про його байдужість до мене я можу розповідати довго й дуже довго.
А якось був мій випускний шкільний вечір у школі. Він просто дав мені грошей, щоб я купив собі одяг і все. Він навіть не привітав мене і навіть не прийшов на мене подивитися. Усі були з батьками, а я один.
Час йшов. Я познайомився з дівчиною і закохався, ось вже наше весілля. На весіллі було багато гостей, але не було мого батька, він просто не прийшов, не хотів бути присутнім у найщасливіший день в моєму житті. Хоча ми йому з нареченою неодноразово дзвонили і писали. Коли в нас з’явилась дитина він навіть не привітав, не кажучи вже про те, щоб прийти в гості. Відправляли йому в інтернеті фотографії з його онуком, він навіть не дивився їх.
Один раз у мене на роботі був корпоративний вечір. Після якого мене немов підмінили, я не міг більше мовчати, я хотів нарешті висловити батькові все, що думав про його поведінку за всі ці роки. Я не розумів, чому він мене ігнорує, коли я його люблю і хочу, щоб він завжди був зі мною поряд все житті. Я зателефонував йому і сказав все, що накопичилося за всі роки мого життя, висловив все, що було на душі. Що мені важко жилося всі ці роки і все тому подібне. Я не пам’ятаю, скільки я говорив. Батько спокійно і терпляче все вислухав, і тихо сказав мені: “Я тобі не рідний батько”.
Виявилося, коли він одружився з моєю матір’ю то я вже у неї був. Потім вона залишила мене йому, а сама поїхала для пошуків кращого життя, після чого більше ніколи мною не цікавилася і не давала про себе знати. Навіть мої рідні нічого про неї більше не чули. Мій батько не став мене здавати в дитбудинок. Так я і залишився жити з ним.
У мене зараз такий період в житті, я не знаю, як мені далі бути. Дуже люблю свого тата, він мені наче рідний, а зараз, коли я знаю правду, я його ще більше поважаю, але не розумію, чому він не хоче бути поряд зі мною.
