До жінки, що помирає, приходить Смерть. Жінка, побачивши її, посміхається і каже, що готова.
– До чого ти готова? – запитала Смерть.
– Я готова, щоб Бог забрав мене до себе в Рай! – відповіла жінка.
– А чому ти вирішила, що Бог тебе до себе візьме? – запитала Смерть.
– Ну, як це? Я стільки страждала, що заслужила на спокій і любов Бога, – відповіла жінка.
– Від чого ти страждала? – запитала Смерть.
– Коли я була маленькою, мене завжди несправедливо карали батьки. Вони били мене, ставили в кут, кричали на мене, немов я зробила щось жахливе. Коли я вчилася в школі, мої однокласники знущалися наді мною і теж били та принижували. Коли я вийшла заміж, мій чоловік весь час пив і зраджував мені.
Мої діти всю душу мені вимотали, а в резудьтаті навіть на мої похорони не прийшли. Коли я працювала, мій начальник весь час кричав на мене, затримував зарплату, залишав мене працювати на вихідні, а потім взагалі звільнив, не заплативши нічого. Сусіди пліткували про мене за моєю спиною, намов я гуляща жінка. А одного разу на мене напав грабіжник. Він зґвалтував мене і вкрав мою сумку.
– Ну, а що доброго ти зробила у своєму житті? – запитала Смерть.
– Я завжди була до всіх доброю, ходила до церкви, молилася, про всіх дбала, тягнула все на собі. Я зазнала стільки болю від цього світу, як і Христос, який своїми муками заслужив на Рай …
– Ну, добре … – відповіла смерть. – Я тебе зрозуміла. Залишилася одна маленька формальність – підписати один договір, а потім і в Рай можна.
Смерть простягнула їй листок з одним реченням, під яким потрібно було поставити галочку. Жінка подивилася на Смерть і, немов її облили крижаною водою, сказала, що не може поставити галочку під цією пропозицією. На листку було написано: «Я прощаю усіх моїх кривдників і прошу вибачення у тих, кого образила я».
– Чому ти не можеш пробачити й попросити вибачення? – запитала Смерть.
– Тому що вони не заслужили мого прощення, тому що, якщо я їх прощу, це означає, що нічого і не було. Це означає, що вони не відповідатимуть за свої діяння. А мені просити вибачення не має чому… Я нікому нічого поганого не зробила!
– Ти впевнена в цьому? – запитала Смерть.
– Абсолютно!
– Що ти відчуваєш до тих, хто заподіяв тобі стільки болю? – запитала Смерть.
– Я відчуваю гнів, злість, образу! Це несправедливо, що я повинна забути та стерти з пам’яті те зло, що зробили стосовно мене ті люди!
– А що якщо ти їх пробачиш і перестанеш відчувати ці почуття? – запитала Смерть.
Жінка на якийсь час задумалась і відповіла, що всередині настане порожнеча!
– Ти завжди відчувала цю порожнечу в серці, і ця порожнеча знецінювала тебе і твоє життя, а ті почуття, які ти відчуваєш, надають значимості твоєму житті. А тепер дай відповідь, чому ти відчуваєш порожнечу?
– Тому що я все життя думала, що ті, кого я любила, і ті, заради кого я жила, оцінять мене, а вони, навпаки, розчарували мене. Я віддала своє життя чоловікові, дітям, батькам, друзям, а вони це не оцінили й виявилися невдячними!
– Перед тим як Бог попрощався зі своїм сином і відпустив його на землю, він мовив наостанок одну фразу, яка повинна була допомогти йому усвідомити життя в собі та себе в цьому житті …
– Яку? – запитала жінка.
– СВІТ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ ..!
– Що це означає?
– Ось і він не зрозумів, про що це йому сказав Бог … Це про те, що за все, що у твоєму житті відбувається, відповідальність несеш тільки ти! Страждати тобі або бути щасливою обираєш тільки ти! Поясни мені: хто заподіяв тобі стільки болю?
– Виходить я сама собі … – тремтячим голосом відповіла жінка.
– То кого ти не можеш пробачити?
– Себе? – плаксивим голосом відповіла жінка.
– Пробачити себе – це значить визнати свою помилку! Пробачити себе – це значить прийняти свою недосконалість! Пробачити себе – це значить відкритися для самої себе! Ти заподіяла сама собі біль і вирішила, що в цьому винен весь світ, і вони не заслуговують твого вибачення … І ти хочеш, щоб Бог прийняв тебе з розпростертими обіймами ?! Ти вирішила, що Бог схожий на м’якотілого дурного старого, який відкриє двері для дурнів і злісних страждальців ?! Ти думаєш, що він створив досконале місце для таких, як ти? Ось коли створиш свій власний рай, де в першу чергу тобі, а потім і іншим, буде добре, ось тоді й постукаєш у двері небесної обителі, а поки Бог дав мені вказівки відправити тебе знову на землю, щоб ти навчилася створювати світ, в якому панує любов і турбота. А той, хто не може подбати про себе, живе в глибокій омані, що він може подбати про інших. Знаєш, як Бог карає жінку, яка себе вважає ідеальною матір’ю?
– Як? – запитала жінка.
– Він посилає їй дітей, чиї долі ламаються на її очах …
– Я зрозуміла … Я не змогла зробити свого чоловіка люблячим і відданим. Не змогла дітей виростити щасливими та успішними. Не змогла зберегти осередок, де були б мир і гармонія … У моєму світі страждали всі…
– Чому? – запитала Смерть.
– Я хотіла, щоб всі мене жаліли й співчували мені.. Але ніхто так і не пошкодував мене .. І я подумала, що Бог мене точно пошкодує та обійме!
– Запам’ятай, що найнебезпечніші люди на землі це ті, які хочуть викликати до себе жалість і співчуття .. Їх називають «жертвами» .. Ваше найбільше невігластво полягає в тому, що ви думаєте, що Богу потрібна чиясь жертва! Він ніколи не впустить у свою обитель того, хто крім болю і страждання нічого не пізнав, бо ця жертва буде сіяти біль і страждання в його власному світі …! Вирушай назад і навчися любити й піклуватися про себе, а потім і про тих, хто живе у твоєму світі. А для початку попроси у себе вибачення за невігластво і прости себе за це!
Жінка закрила очі та почала свій шлях спочатку, але тільки під іншим ім’ям і з іншими батьками.
