Цього року я сказала своїм дітям, щоб до мене в село на Великдень не їхали. Здоров’я у мене вже не те, а та чудернацька погода взагалі доведе таке враження. А дітей то троє, з чоловіками дочки приїдуть, син з невісткою і внуків візьмуть. То треба стіл такий накривати тиждень часу.
Гірко мені стало з того, але я б сама то не подужала. Телефоном сказала їм, щоб не їхали, а сама ще більше зажурилася.
Мене звати Вікторія. Ми з покійний чоловіком народили троє діток. Не шкодували ні рук, ні сил, ні часу, щоб копійку дітям заробити й поставити їх на ноги. А саме основне – хотіли, щоб кожен вивчився як слід, щоб життя своє побудував і мав гарну роботу.
Найстарший син Олег працює зараз головним інженером на заводі. Має дружину красуню і двоє синочків. Син у мене розумний, роботящий, весь у покійного батька. Отак деколи гляну на нього і свого Семена бачу.
А донечки, мої пташечки Оля та Зоряна, обоє в банку працюють. Все як не приїдуть, то сідають разом і наговоритися не можуть про свою роботу, а я їх слухаю і не все часом розумію. Шкода, що батько не дожив, щоб бачити які в нього діти добрі і розумні, самостійні повиростали.
Минулого року на Великдень всі приїхали сім’ями, то хата наповнилась дитячим сміхом, наше улюблене заняття – дивитися старі фотографії. А того року мені здоров’я стало на заваді. Стояти довго не можу, тиск скаче, я б на тій кухні точно не витримала. Соромно було казати, щоб діти навіть не їхали.
У Великдень я прокинулася з думкою:
– Як Бог має забрати мою душу до себе, то нехай то станеться хоч в церкві. Як я буду без освяченої паски сьогодні? Тим більше сусідка Люда вділила одненьку.
Ледве мене ті ноги донесли до храму. Всю службу я сиділа і молилася за здоров’я своїх дітей. А потім ламала голову як же мені додому дійти. Та по дорозі жили такі самі жінки як я. Ми одна одну попід руку і так разом по стежині і дійшли помаленьку.
Не встигла я оглянутися на свою вулицю, як побачила здалека машини біля своєї хати. Аж від тої радості скоріше додому дійшла і ноги перестали боліти. Заходжу, а то мої діточки приїхали.
Дочки на кухні щебетали, з пакунків смакоту різну діставали, внучата бігали подвір’ям, а зяті з сином стіл розклали і мангал розпалили.
Я дивлюся й очам не вірю! Аж душа розцвіла зразу! Невістка кладе на стіл голубці:
– Мамо, то по вашому рецепту? Я як готую їх у квартирі, то до мене все хтось постукає і спитає, що я таке варю! Всі хочуть рецепт!
Потім ми порізали свячене і помолилися і снідати. Лунав сміх, тости, всі щось балакають. А я сиділа і раділа, що всі біля мене, цього галасу дитячого так бракує часом, тих обіймів і теплих слів.
А потім мій син встав з келихом і так урочисто каже:
– Сьогодні гарний день, щоб сказати вам ще одну важливу подію. Мій старший син буде одружуватися! Я скоро стану дідом! Тому пропоную на наступну нашу зустріч скинутися і купити матері більший стіл, бо вже трохи тіснувато стало! – а всі як не зарегочуть.
Ох! який то був Великдень незабутній, я вас передати не можу! Так добре на душі стало і болячки відійшли десь далеко.
Дай Боже, щоб в кожній родині всі були живі здорові та щасливі!
Напишіть нам в коментарях
