“Тату, як ти можеш, хто така Люся і це після 35-років шлюбу ти можеш привести в дім чужу жінку”
– Іванко, йдемо вечеряти!
– Мамо, я не хочу, нас з дідусем тітка Люся нагодувала дуже смачно.
– А хто це? – насторожилася я.
– Дідусева наречена, – знизав плечима малий і втік грати до себе.
Я зняла фартух і сіла за стіл. Ось вже чого чого, а такого я не очікувала. Моєму батькові на той момент було 66 років, а п’ять років тому не стало мами. Ми з батьком довго не могли прийти до тями після її відходу, але час лікує. Хто ж міг подумати, що в один з днів я дізнаюся, що у нього з’явилася дама серця. Джерело
У той же вечір уклавши синочка спати, я набрала його номер.
– Тату, що відбувається?
– Ти про що, дочко?
– Що це ще за тітка Люся, син про неї розповідає весь вечір? А як же мама? Ви прожили тридцять п’ять років, чи не мисливиця це за твоєю спадщиною? – я не помітила, як підвищила голос на батька. Він мовчки вислухав, а потім сказав:
– Пані Тетяно, остинь, в такому тоні я з тобою не збираюся розмовляти. Будь добра, вибачся.
– Вибач мене, тато, – тихо промовила я – я просто так втомилася. Не сердься на мене. Може ти нас познайомиш? Зі своєю нареченою.
– Ось це інша справа, я і сам давно вже хотів вас представити одна одній, коли нам можна приїхати?
Ми домовилися на найближчу суботу, я сіла і заплакала. В думках я вже встигла намалювати молоденьку мисливицю за грошима, і продумувала план дій.
Яким же було моє здивування, коли через п’ять днів на порозі з’явилася жінка його ж років з дуже добрими очима.
– Доню, познайомся, це Людмила, – посміхнувся батько.
– Називай мене просто Люся, якщо хочеш, – додала жінка – пробач, що на ти, просто твій тато багато розповідає про тебе і твою маму, і у мене таке враження, що я вас знаю вже багато-багато років.
Я стояла, слухала її, а на очі наверталися сльози, як же голос цієї жінки нагадував мамин. Ми добре провели вечір, провівши гостей, я подумала, а може бути все воно тільки на краще. Тату буде з нею дуже тепло і затишно, але червячок сумніву все ж продовжував точити мене зсередини.
Якось я була вдома одна, син пішов на прогулянку з дідусем, поставивши пиріг в духовку, я вирішила прибратися до їх приходу. Через якийсь час зрозуміла, що забулася, а пиріг почав пригорати, понеслася на кухню і по дорозі посковзнулася на розкиданій сином шкірці від апельсину.
Потихеньку, ступаючи на носочок я все ж витягла пиріг, але нога продовжувала нити.
– Доню, Люся зараз зайде, вона Іванку светр зв’язала, хотіла завезти, – повідомив батько по телефону через кілька хвилин.
Я скривилася, саме зараз не хотілося бачити нікого. Але людина старалася, діватися нікуди.
Через п’ятнадцять хвилин Людмила схилилася над моєю ногою.
– Так, не хвилюйся, я все ж колишня медсестра. Спробуй поворухнути. Чудово. Значить все в порядку.
А потім вона зробила мені примочку з холодною водою і відвезла до лікаря. Всю дорогу Людмила тримала мене за руку, мені було спокійно, як в дитинстві з мамою. Біль майже минув і я посміхнулася.
«Невже моєму татові так пощастило? Невже ця сива мила жінка полюбила його?»- подумала я.
На зворотному шляху, Людмила раптом нахилилася до мене і тихо промовила:
– Пані Тетяно, я не знаю, чого ти боїшся, не потрібна мені квартира твого батька, у мене є своя, анітрохи не гірша. Повір мені потрібен тільки він сам, ніколи ще після відходу свого чоловіка я не зустрічала людей такої доброти, розуміння і інтелігентності, ми просто гріємося один об одного, розумієш.
Жінка змахнула сльозу і додала:
– Твій батько зробив мені пропозицію, але я не хочу, яка ж з мене наречена.
– Чому ж, – раптом несподівано для самої себе сказала я – якщо йому так буде спокійніше – не відмовляйтеся.
– Танюш, давай вже на ти, – посміхнулася Люся.
Я подивилася у вікно, ми вже під’їжджали до будинку. Нас зустріли схвильовані батько з Іванком і засипали мене питаннями.
– Так все в порядку, звичайний забій, – відповіла я.
– Танечкао, якщо ти не проти, я можу приходити до тебе, допомагати, поки нога не пройде.
Я нерішуче глянула на жінку, потім на сина.
– Мамочко, погоджуйся, Люся такі смачні пиріжки пече!
– Ну не знаю, мені якось незручно.
– Та мені зовсім не складно, подумаєш кілька днів приємного спілкування з майже донькою, – сказала вона і соромливо глянула на тата.
– Людо, значить ти згодна вийти за мене заміж! – запитав батько, не вірячи своїм вухам.
– Згодна, – жінка опустила очі, ніжний рум’янець покрив її щоки.
Зраділий тато розцілував Люсю, Іванка і мене.
А потім ми сіли за стіл пити чай з пирогом, і я вперше за кілька років відчула себе щасливою.
Наступні три дні ми провели разом. Людмила допомагала мені з домашніми справами, забирала Іванка зі школи і пекла смачні пироги. В моїй душі з’явилася тверда впевненість, що ця жінка принесе в нашу сім’ю тільки хороше, сподіваюся, моя інтуїція мене не підведе. Я дуже люблю тата і сподіваюся, що тепер він буде щасливий.
