СТАЦІЯ 1. ІСУСА ХРИСТА ЗАСУДЖУЮТЬ НА СМЕРТЬ
Зібралися довкола чорні хмари
Катів, зависників, зівак,
І правду чорним блудом оскверняють,
А Ти, Ісусе, терпиш?.. Як?!
Твоя смиренність, Боже, надзвичайна,
Твій погляд тихий і благий,
А вороги питають: «Ти Син Божий?
Такий беззахисний, безпомічний, нагий?»
І сміх, підступніть, гнів, ненависть
Розпалюють в вогні облуд.
А що, Людино, скажеш ти на захист,
Коли приступиш вже на Божий суд?
СТАЦІЯ 2. ІСУСА ХРИСТА ОБТЯЖУЮТЬ ХРЕСТОМ
Мій Ісусе, мій стражденний!
Взяв свій хрест благословенний,
Взяв з любові Ти до мене,
Щоб було життя спасенне.
Боже серце кров’ю точе,
На Голгофу шлях пророчий,
Шлях принижень, шлях страждання,
А для мене – покаяння.
СТАЦІЯ 3. ІСУС ПАДАЄ ПЕРШИЙ РАЗ
Тягар гріхів – нелегка ноша:
Де гордість, скупість і нечистота,
Непоміркованість і заздрість чорна,
Лінивство й гнів – вмира душа.
І лиш молитва, піст і милостиня –
Найкращі ліки від гріхів.
В побожності і страсі Божім
Душа примножить істинних скарбів.
І лиш не падав той, хто не трудився,
Не йшов вперед, не прагнув до мети,
Тож хрест, який тобі судився,
Зумій достойно у житті нести.
СТАЦІЯ 4. ІСУС СТРІЧАЄ ПРЕСВЯТУ МАТІР
Многостраждальная Царице,
Матусю, Матінко, Маріє!
Як серце Твоє палко рветься,
Як обтерпа в жалю надія!
Бо Синові допомогти не можеш,
Полегшити не в силах біль,
І кожен стогін, кожен погляд
У рани серця сипле сіль.
В очах твоїх, Матусю Мила,
Страждання людських матерів,
Які до Бога зносять руки,
Молитвами рятуючи синів.
СТАЦІЯ 5. СИМЕОН ПОМАГАЄ НЕСТИ ХРЕСТ
І Симеон несе хреста,
Поглянувши на Божі муки.
Господь же нам сторицею віддасть
За милосердя і прислуги.
Любити ближніх, як себе,
Не бути гордим і байдужим,-
Закон простий, та щоб сповнить,
Треба духовно бути дужим
СТАЦІЯ 6. ВЕРОНІКА ВТИРАЄ ЛИЦЕ ІСУСА
Ось Вероніка співчутливо
Й сміливо приступає
І Господу обличчя
Спітніле витирає;
Кровавії джерельця,
Колючії тернини –
То наш Ісус страждає
В ім’я життя й людини.
СТАЦІЯ 7. ІСУС ПАДАЄ ДРУГИЙ РАЗ
Падіння знову.
Й знову тре піднятись,
І своє тіло підкорити знов.
Господь прийняв людську подобу,
Щоби навіки утвердить любов.
А люди душу й тіло оскверняють
Розпустою думок, учинків, слів.
Згадай, що тіло – Храм Господній,
І Бог очищення твого хотів.
СТАЦІЯ 8. НЕВІСТИ ПЛАЧУТЬ НАД ІСУСОМ
Ой заплакали невісти
Гіркими сльозами,
Побачивши важкі муки
І болючі рани.
Ісус знемагає
Під хрестом великим,
Та погляд підносить
На жінок пониклих,
А натовп бичує,
Кипить, як багаття,
Гріхи людські кличуть
До жертви розп’яття.
СТАЦІЯ 9. ІСУС ПАДАЄ ТРЕТІЙ РАЗ
Ти знову падаєш, Ісусе, знову,
Бо я згрішив, сьогодні знов згрішив,
Та Ти надію поселив у моїм серці,
Коли вино подав і хліб переломив.
І я приходжу знемоглим блудним сином
До храму з покаянням у душі,
Й благаю в Тебе, безконечно грішний,
Ісусе, милостивий будь мені!
СТАЦІЯ 10. КАТИ ЗРИВАЮТЬ З ІСУСА ОДЯГ
Найневинніший Ісусе!
Ти терпиш побитий дуже,
Кровоточать Твої рани,
Прикипіла одіж рвана,
А кати її зривають,
Болем рани обпікають.
Ці терпіння невимовні
За думки мої гріховні,
За зневіру, за байдужість,
Недостатню серця мужність.
Це приниження прости,
Від скарбів дочасних відверни,
Щоб, вдягнувшись в світло віри,
Я здолав спокуси сірі.
На хрест лягло побите тіло
І цвях віп’явся в нього враз!
Я нарікав, коли мене боліло,
Коли хворів, зазнав образ,
Коли моливсь, але не мав одразу
Того, що прагнув, що хотів…
А Ти для мене шляхом на Голгофу
Спасення дар здобуть зумів,
Бо покоривсь Отцю: «Хай буде воля
Твоя, мій Отче, лиш Твоя!»
Ісусе, поможи мені змінитись,
Щоби навчилася покірності душа.
СТАЦІЯ 12. ІСУС ВМИРАЄ НА ХРЕСТІ
Вмирає Бо. Чи це можливо?!
То ми Його жорстоко засудили…
Здригається земля і сонце никне,
Господній Син востаннє скрикне
І Духа Богові віддасть.
Ти ж поміркуй: у тебе — дар життя,
Безцінний скарб на що цей витрача?
Якою маєш душу зберегти?
Куди, для чого, з ким тобі іти?
Бо ж смерть – не фініш, а лиш старт,
Чого твій скарб на вагах буде варт?
СТАЦІЯ 13. ІСУСА ЗНІМАЮТЬ З ХРЕСТА
Із хреста Тебе знімають,
Тіло мертве обвивають,
І в скорботі, і в розпуці,
Бо з Тобою вже в розлуці.
Розійшлись ті, що кричали:
«Розіпни!» — тобі гарчали,
Не збагнули, що вчинили –
В Боже Серце цвяхи вбили,
Божу милість не прийняли
І любов Твою стоптали.
СТАЦІЯ 14. ІСУСА КЛАДУТЬ ДО ГРОБУ
Кладуть до гробу, та не плач,
Надія є! Її побач,
Господь страждав, та ось за мить
Воскресне Він й благословить
І розцвіте весь світ добром,
Зігріє всіх Ісус теплом
Господніх ласк, правдивих чуд
Звільнить від мук, спокус, облуд.
Хай віра нас жива спасе,
Ісус в людські серця іде,
Обійми Він свої відкрив,
Тільки покайсь, його впусти,
Бо Він – дорога, правда і життя,
Без Нього все – лиш суєта,
Любов осяє неба шир,
Воскреслий Бог освятить мир.
