Ірина йшла на роботу, була вже 10-а година ранку, вона хотіла зрізати через сквер, але щось її зупинило, вона постояла біля входу хвилину і пішла по довгій дорозі, її шлях лежав через їдальню. Поруч з їдальнею сидів хлопчик років чотирьох, він опустив голову і щось шепотів, Ірина порівнялася з хлопчиком і мимоволі почула його слова:
– Я не хочу що б мама пuла, я не хочу так, я хочу іграшок і багато їжі! Я не хочу що б мама пuла! Джерело
Ірина присіла навпочіпки поруч з малям і запитала:
– Малюк, тебе як звуть? Ти загубився?
– Міша я, не загубився, мама сказала тут сидіти!
– А вона давно пішла?
– Тільки що, вона в магазин пішла, зараз прийде!
Ірина продовжила свій шлях, ввечері робота зроблена, Ірина відправилася додому, вона спеціально пішла через їдальню, вечорами там випікали дуже смачні булочки, майже весь час вона купувала їх. Підходячи до їдальні, Ірина знову побачила на лавці Мішу, він вдивлявся в кожну фігуру і з сумом проводжав поглядом батьків з дітьми, Ірина підійшла до хлопчика і заговорила:
– Привіт, Міша, ти мене пам’ятаєш?
– Пам’ятаю!
– Мама знову в магазин пішла?
– Вона ще не повернулася!
– Як не повернулася, адже часу вже пройшло багато! Підемо в їдальню, ти голодний, напевно, я тебе нагодую!
Міша сумно посміхнувся і встав, Ірина взяла булочок і купила, що хотів Міша, Ірину потрясло бажання хлопчика:
– А можна мені гречку і компот?
Ірина ледь не розплакалася, він не попросив ні булочок, ні тістечок, а саме гречку і компот, вони посиділи, поїли. Міша розповів про себе, йому п’ять років, але він міркує вже як дорослий, він живе в маленькій кімнатці з мамою, яка постійно випuває і водить чоловіків. Міша нікому не потрібен, вранці він іде на ринок і приходить тільки ввечері, там є добрі тітки, вони його підгодовують, а він в свою чергу допомагає їм перебирати фрукти і овочі.
Ірина відправилася до відділу поліції до чоловіка Миколи, все розповіла, а через тиждень до Мишка прийшли оpгани опіки і забрали його в дитячий будинок, через кілька місяців матір позбавили батьківських прав, а Міша вперше за п’ять років, їв п’ять разів на день і дивився мультики перед сном.
Ірина приїжджала в дитячий будинок кожен день, попутно вона збирала документи на усиновлення. Ірині пощастило, так як її чоловік, Микола, полковник поліції, процедура усиновлення пройшла швидко, через два місяці Мишко вже жив удома у великій дитячій кімнаті, в якій було море іграшок.
Микола прив’язався до Мишка, у них багато спільного. Микола дуже любив малювати, Мишко теж, Микола любив шахи, Мишко теж в свої п’ять років грав непогано. Мишко розповів, що його навчив грати мамин чоловік, це був єдиний чоловік, який і займався з Мішою і годував його, а іноді вони навіть ходили в парк, але через два місяці мама його вигнала.
Так само Микола любив нічні прогулянки по місту або посидіти на даху, а Міша коли темніло сідав на вікно і дивився вдалину. Микола став брати Мішу на нічні прогулянки, незабаром вони зовсім подружилися і у них не залишилося ніяких таємниць. Микола записав Мішу в школу єдиноборств і вчив захищати слабких, а ще він купив Міші цуценя вівчарки через поліцейський кінологічний центр.
Ірина не могла натішитися своїми чоловіками, а незабаром вона дізналася, що вaгiтна. Ця новина окрилила всіх. Микола просто літав від щастя:
– У мене є кращий син, ще б улюблену доньку і щасливіше нас нікого не знайдеш!
Міша прямо стрибав від радості, вперше за півроку він назвав Ірину мамою:
– Мамочко, рoди, будь ласка, сестричку, я буду про неї піклуватися і захищати її! А якщо все таки наpoдиться братик, я буду його вчити захищати слабких!
Ірина пишалася своїми хлопцями, вaгiтність пройшла не надто спокійно, в покладений термін наpoдилася здоровенька дівчинка Соня. Міша сам обирав ім’я, він навіть спеціально навчився читати щоб знайти найкрасивіше ім’я для сестрички.
Йшов час, Міша дійсно дбав про сестричку. Він годував її, навіть купав, якщо мама дозволяла. Малятко підросла, їй виповнився рік і вони вирішили відсвяткувати його в парку розваг. Соня побачила мильні бульбашки і побігла за ними, тут з боку звідкись взялася собака, вона бігла прямо на дитину! Міша не злякався і побіг навперейми до собаки, дорослі навіть не встигли відреагувати. Велика, зла собака накинулася на Мішу, Микола кинувся рятувати сина, а Ірина кинулася до дочки і схопила її на руки. Микола абияк зміг потягти Мішу від собаки, швидка допомога, рeанiмація, лікарі не бачили настільки серйозні трaвмu від собак, вони не могли сказати чи виживе Міша чи ні.
Через кілька днів Мишко прийшов до тями, як раз Ірина чергувала біля ліжка сина, перше Мішине питання зворушило Ірину:
— Соня жива?
– Не переживай синок, з Сонею все в порядку, ти справжній чоловік, справжній боєць, я пишаюся тобою! Але прошу, не роби так більше, ти нас з татом налякав!
Через два місяці Міша повернувся додому, Соня дуже сильно скучила за братиком, вона ходила за ним по п’ятах майже два тижні, а коли Міша йшов на заняття, вона кожні п’ять хвилин бігала до дверей і питала:
– Це ти, Міша?
А Ірина з Миколою сміялися і відповідали:
– Скоро, зовсім скоро твій братик повернеться!
