Щомісяця мій син отримує зарплату і ввечері йде до мене, Богдан мені дає 2 тисячі гривень.
Я дуже пишаюся своїм сином, адже виростила його одна. Чоловік, його батько, покинув мене, коли він був ще маленьким. Мені тоді було дуже не легко, бо зовсім ніхто не допомагав, єдине, що я раділа тому, що маю власну, хоча зовсім маленьку квартиру.
Трішки легше стало, коли Богданчик пішов в садочок, а я вийшла на роботу. Тоді я вперше купила собі нове зимове пальто, раділа, як дитина мала.
А що вже казати скільки я вклала сил та грошей, поки вивчила сина, хотіла, щоб у нього було все найкраще. Люди всі це бачили, я правду говорю.
Тому коли син вивчився, знайшов собі роботу і став заробляти непогані гроші, я йому відразу сказала, що як тільки я вийду на пенсію, то він має мені допомагати, щоб я не економила на продуктах, а раз у рік могла і в санаторій з’їздити. Богдан лише посміхнувся у відповідь, заспокоїв мене і сказав, що ніколи мене не залишить, буде дбати постійно про мене
Тепер у нього двоє діток, дружина в декреті сидить, а я вже на пенсії. Але щомісяця Богдан несе мені 2 тисячі гривень. Єдине, він просить, щоб я ніколи про це не говорила його дружині. Моя невістка не знає про це.
Лише моя подруга Тамара знає про це. Якось вона мене запитала, чи я знаю, скільки заробляє мій син, чи їм самим на життя вистачає.
Я відповіла Тамарі, що зарплата мого сина мене не цікавить, він в столиці працює, значить заробляє добре. А я теж маю про себе дбати, маю бути здоровою і забезпеченою.
У мене лише один син, і якщо мені буде недобре, то доглядатиме за мною він один, а я не хочу бути проблемою для нього, не хочу, щоб невістка докоряла, що я її хліб їм. Тому сама й дбаю про себе.
