Історія у столичному громадському транспорті
. Військові що зайшли в транспортний засіб і не підозрювали, що цей день вони запам’ятають назавжди.
Далі мовою оригіналу:
Їду сьогодні в маршрутці.
Тільки прийшла і одразу ж пишу.
На одній із зупинок входять до маршрутки четверо наших рідненьких захисників із передової. На двох теплі бушлати (на вулиці холодригу та дрібний дощик) на інших їх немає і один речмішок на всіх
Дивлюся на обличчя, руки, нашивки. Наші укропчики.
Чоловіки одним словом.
Зібрали гроші та простягають водієві 10 грн.
Він питає -”вас скільки?”
Відчуваю як миттєво впала тиша у маршрутці, але знаєте така як перед бурею-насторожено зла.
Вояки кажуть ” Шеф , не галасуй, скільки доплатити? ”.І тут маршрутка вибухнула і почали кричати на водія.Він зупиняється, виглядає в салон і каже всім ‘
‘А ну, тиша! Чоловіки вас четверо? ”
Ті кивнули і він тому хто був ближче до нього дав Чотири сотні грн. Хлопці упиралися, але він наполяг і ще довго вибачався, що це все, чим він на сьогодні багатий.
Всім в автобусі стало соромно, що накричали на водія.
Людей було повно і до наступної зупинки хлопцям зібрали ще 750 грн.
Я і багато хто трусив буквально останнє.
І ще я давно не бачила стільки радісних осіб, коли є привід справді закохатися в українців.
Усі хто виходив бажали воїнам миру та здоров’я, а вони посміхалися та тиснули руки.
Стільки добрих слів їм сказали, що мати дорога, як це було приємно.
Хлопці виявилися західцями бандерівцями рідненькими, які опинилися у нас у місті за новим місцем дислокації частини.
Чудові люди і вони водій і пасажири.
І як тут не любити Україну!
