БЛАГОВІЩЕННЯ
Звичайно, Благовіщення – це передовсім радісна подія, добра новина приходу нашого Спасителя до людей. Втім для Марії в цьому епізоді є також елемент випробування – випробування віри і довіри до Бога у непередбачених обставинах, а навіть незрозумілих і незбагненних для людського розуму: Бог хоче стати людиною в ній, юній тендітній дівчині з Назарету. Її життя раптово перевернула ця зовсім неочікувана подія. Подібне може статися у житті багатьох із нас, у нашій сім’ї, на роботі, зі здоров’ям… Це випробування радикальною зміною.
Якою є перша реакція Марії, її перше слово, що передає Євангеліє? Вона каже: «Як же станеться це, коли Я мужа не знаю?» Вона запитує, намагаючись зрозуміти своїм розумом те, що пропонує їй ангел. Через нього вона не вагається запитувати самого Бога.
Це не гріх запитувати Бога, як відбудеться таке примирення у моєму житті, таке зцілення, яке видається неможливим; як я зможу вийти з цієї безвихідної ситуації, цієї проблеми, яку наперед неможливо розв’язати? Це не гріх, якщо ми Його про це запитаємо, як Марія, у смиренності й вірі, не вимагаючи відповіді, не дорікаючи і не сумніваючись у Його любові до нас.
Зрештою, після пояснень ангела, які, погодьмося, й надалі залишаються доволі таємничими, погляньмо на позицію Марії. Вона не вагається перед тим, що виходить поза межі її розуміння, чого вона, без сумніву, ще не розуміє. Вона робить великий крок уперед у вірі, не дискутуючи, не вимагаючи певності чи якихось гарантій. Вона добровільно кориться Божому поклику: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38).
ІСУС У ХРАМІ
Коли Ісусові виповнилося дванадцять років, Марія і Йосиф загубили Його під час прощі до Єрусалиму. Це випробування неспокоєм і тривогою: «Ось батько Твій і Я, вболіваючи, шукали Тебе». Марія не розуміє поведінки своєї дитини. Ісус же, відповідаючи їй, не виправдовується. Здається, Він навіть закидає їм те, що вони виконували свій батьківський обов’язок: «Навіщо вам було шукати Мене? Хіба ви не знали, що Я маю бути в тому, що належить Отцю Моєму?» (Лк. 2:48-49). І тут чітко зазначено: «Але вони не зрозуміли сказаних Ним слів» (Лк. 2:50). Точнісінько як і ми, батьки, що часто буваємо збентежені, розгублені через наших підлітків, яких не розуміємо.
Яка ж тоді була реакція Марії? Про неї читаємо одразу після цього: «І Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму» (Лк. 2:51). Замість того, щоб дратуватися, сердитися, дорікати Ісусові, читати Йому нотацію, вона залишалася спокійною, розважала, поверталася до цих дивовижних подій, щоб мало-помалу, у тиші й молитві, зрозуміти Божий план для свого Сина і для неї самої. Вона виявила терплячість і мудрість.
ІСУС НА ХРЕСТІ
Чи можна уявити більше страждання матері, між тоді, коли вона бачить, як її єдиного Сина, невинного, надзвичайно доброго, катують, зневажають, ганьблять, позбавляють життя у її присутності, а вона абсолютно нічого не може зробити, щоб завадити цьому. Це випробування несправедливістю і безсиллям.
Отож, сказано, що біля підніжжя хреста Марія «стояла». Вона була там, біля свого Сина, супроводжуючи Його у стражданні, підтримуючи Його усією своєю материнською безсилою любов’ю, молячись, без жодного сумніву, в тиші свого серця. Вона залишається гідною і стійкою у своїй вірі лише завдяки благодаті Святого Духа, адже її власні сили у цей момент давно повинні були б її покинути.
Незважаючи на несправедливість, яка зранила її Сина, на гострий біль, який пронизав її, той біль, який задовго до цього заповідав Симеон: «І Тобі Самій душу пройме меч», – вона не бунтує ані проти людей, ані проти Бога. Але й не падає: вона далі стоїть.
Як і її Син, стоячи поряд з Ним, вона терпить і жертвує свою материнську любов за спасіння грішників. У цьому абсолютному випробуванні віри, надії й любові до ближнього вона продовжує вірити, надіятися, любити.
У СІОНСЬКІЙ СВІТЛИЦІ
Після відходу Ісуса, Який вознісся на небо, Марія, мабуть, переживала Його відсутність, втрату фізичного контакту з рідною людиною, Його видимої підбадьорливої присутності поруч із нею. Таке випробування розлукою багато хто з нас пережив.
Що тоді робить Марія? Насамперед вона залишається «вірною молитві». Вона єднається з Ісусом, знову зустрічається з Ним через молитву. Вона не закривається на собі, не залишається самотньою у смутку чи зажурі, як могла б учинити. Марія й надалі залишається у спільності вірних, щоб допомагати їм своєю молитвою; а також, без сумніву, набиратися сили завдяки їхній молитві: «Усі вони однодушно перебували у молитві й благанні, з деякими жінками i Марією, Матір’ю Ісуса, та з братами Його».
Ми також у своїх випробуваннях не залишаймося наодинці з нашим стражданням, а продовжуймо належати до спільноти, як ніколи раніше продовжуймо молитися разом з нашими братами, щоб іти далі, зберігаючи надію.
Непорочна Діва Марія не є якоюсь далекою, верховною богинею: вона наша мати і наша сестра. Разом з Ісусом, вона показує нам, як треба переживати випробування, адже сама через них пройшла, причому ніколи не грішила, постійно приймаючи праведну поставу в очах Бога.
Просімо її про допомогу, про молитву, щоб іти за нею шляхом віри, смиренности, мудрости, прийняття Божої волі, коли, як і в її житті, зміни збурюють нас і перемагають, коли несправедливість ранить нас, а розлука приголомшує. Черпаймо у неї натхнення, щоб залишатися вірними молитві, а особливо любові.
