Я – мати одиначка, наpoдила дівчинку по великій любові зі свого боку. Я була дуже молоденькою, коли завaгiтнiла, але коханий не був готовий до такого розвитку подій і швидко поїхав в невідомому напрямку. Я тільки влаштувалася на швейну фабрику, дали місце в гуртожитку. Ревіла я звичайно довго, але дівчата підтримали. Вже пройшло дуже багато років, але ми дружимо і підтримуємо один одного до сих пір.
Наpoдилася у мене дочка Міла. Років через десять після її народження, подруга через профспілки допомогла мені отримати маленьку двокімнатну квартирку. Я їй так вдячна. Міла стала центром мого життя. Всі свої молоді роки я прожила її інтересами, щоб дівчинка ні в чому не потребувала. Міла займалася волейболом, вона з командою об’їздила безліч міст, кілька разів навіть за кордоном була. Джерело
Тепер вона виросла, стала така красива. А я стала відчувати, що вона мене соромиться, з’явилися свої секрети. Одного разу закотила мені скандал: «Навіщо ти мене на цей волейбол водила? Який від нього толк. Краще б я англійська вчила. Потрібен мені цей спорт, ти мені життя зіпсувала!». Для мене це було великим відкриттям, Міла завжди із задоволенням ходила на тренування і ніколи від поїздок на змагання не відмовлялася.
Я так розумію, це вплив нових подружок. Якось бачила їх з Мілою. Запитала, що за дівчатка нові. Одна екскурсовод, супроводжує іноземців по історичних місцях, інша репетитор англійської. Дівчата гарно вбрані, модні. Ось звідки вітер дме.
А одного разу привела додому хлопця і оголосила: «Мама – це мій чоловік, ми сьогодні одружилися, він буде жити у нас». Ну добре. Хлопець гарний, звуть Анатолієм. Артист. Щоб його в наш театр взяли, потрібна прописка. Прописала я зятя до нас в квартиру. І мені місця в ній не стало. Артист спить до обіду, потрібна тиша, вночі ролі репетирує, теж не можна заважати. Їсть багато, грошей не приносить. Купили ми йому дуже дорогий одяг, щоб знайомиться з потрібними людьми і кар’єру просувати. Але віз і нині там.
Я періодично у зятя цікавлюся, що з роботою. Так дочка мені знову скaндал влаштувала, що не хоче, як я все життя одна без чоловіка прожити. Так я з нею згодна. Вирішила їй не заважати, зібрала свій чемоданчик, подзвонила подружці, напросилася в гості, а там видно буде. Пожила у неї пару днів, поплакалась, поговорили, тут її родичка подзвонила попросила собаку вигулювати і квіти поливати, поки вони на море будуть відпочивати. Прилаштувала мене подружка на три тижні.
Гуляла я з собакою в парку, чую: «Лариса, це ти?». Кілька років тому зaлuцявся до мене Паша, він мені теж подобався, але Міла вперлася і не дала мені заміж вийти, так і розлучилися. Так він і не одружився, як і я один. Розговорилися, спaлахнули колишні почуття.
Тепер я наречена. Зайшла до доньки забрати речі, вдома гори немитого посуду, речі зятя всюди розкидані, дочка в пaніці, чоловік вдома не ночував. На мене кpuчить: «Ти мені життя зіпсувала, а тепер йдеш, щоб щасливою бути».
Не розумію, чому зіпсувала, робила все, що могла, намагалася, собі багато в чому відмовляла. Тепер хочу з коханим чоловіком пожити, бути дружиною.
