Коли я народилася, мої батьки ще були студентами. Вони віддали мене татовій родичці, тітці Марії, в якої не було своїх дітей. Цю ідею висловила моя мама, яка хотіла жити студентським життям без клопотів.
Не попередивши тітку, мама з татом прийшли зі мною до неї. Та спочатку не відразу зрозуміла, про що мова, а коли зрозуміла, то почала голосно дякувати Богові за те, що трапилося:
– Я так мріяла про дитину, і мене почули на небесах! Я вже хотіла усиновити когось, але ви ж свої, так навіть краще.
– Тоді ми вам її залишаємо, тітко Маріє, – сказали мої батьки і спокійно пішли додому.
Чоловік тітки Марії теж зрадів, зрозумівши, що в віці ближче до 50 став батьком. Незважаючи на повну відсутність батьківського досвіду і вік, тітка Марія з своїм чоловіком стали для мене найкращими батьками.
Після мене, натхнені успішним досвідом, вони усиновили ще двох хлопчиків. Так ми і жили великою дружною родиною.
Мої рідні батьки згадали про мене після того, як я закінчила школу. До цього мій батько, який став головним лікарем однієї з районних лікарень, завів широкі зв’язки, одним словом, став успішним і відомим.
Моя мама невдовзі після закінчення інституту народила сина, але навіть не думала брати відпустку по догляду за дитиною. За моїм братом, Віктором, новоявленим спадкоємцем перспективного молодого лікаря дивилася його мати, тобто моя бабуся, яка не наважилася довірити таку відповідальну справу комусь іншому. Як і мої батьки, бабуся про мене навіть не згадувала.
Після Віктора народилися ще хлопчик і дівчинка, яких теж батьки нікому не віддавали – виростили самі.
Коли мені було 15 років, до тітки Марії в село нарешті приїхали мої батьки. Показали себе у всій пишноті: на службовій «Волзі», одягнені в дорогий одяг. Глянувши на мене, одягнену більш ніж скромно, батько невдоволено поморщився, але поспішив висловити радість від зустрічі:
– Здрастуй, дочко. Я твій батько.
Я трохи розгубилася, адже батьком і матір’ю я вважала абсолютно інших людей. Тим часом мама командним голосом віддала розпорядження водієві, щоб той витягнув сумки з багажника і заніс їх в будинок.
Ця зустріч мені запам’яталася на все життя, таких частувань та дорогих речей я ніколи не бачила. Але потім мої прийомні батьки з гідністю пояснили мені, чому так вийшло.
Батько вирішив познайомити мене з братами і сестрами, і в той же день відвіз мене до них. Правда, нащадки були не в захваті від такого споріднення, але зробили вигляд, що раді об’єднанню сім’ї.
Ця показовість досі залишається в наших стосунках, коли всі на людях демонструють один одному любов і повагу, а насправді навіть не мають бажання бачитися чи спілкуватися.
Батьки наполягли на тому, щоб я поступала в педагогічний, і я відразу зрозуміла всю зручність становища – бути дочкою впливового татуся. Іспити мені ставили просто так, по дзвінку від міністра.
У підсумку я отримала диплом, не маючи ні найменшого поняття про свою професію, у зв’язку з чим ніколи не працювала за фахом. Після того, як не стало моїх прийомних батьків, я продовжувала спілкуватися з братами, з якими росла, допомагаючи їм у міру можливості.
Коли не стало мого рідного батька, все змінилося. На той час я вже вийшла заміж і обзавелася дітьми, брати і мама не поспішали мене запрошувати до себе, всіляко показуючи, що я їм не рівня.
Останні 15 років мама хворіє – літню жінку постійно хтось супроводжує по дому. Коли старша невістка, дружина Віктора, оголосила, що втомилася дивитися за свекрухою, і натякнула зовицям, нехай вони спробують, що таке цілодобовий догляд, ті ввічливо відмовилися і запропонували мені виконати свій дочірній борг.
Я відмовилася. Адже ця жінка залишила мене і не цікавилася стільки років моїм життям. Вона вас виростила, ось і дивіться за нею самі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
