Віра була звичайною сільською дівчиною, яка після закінчення школи вступила до університету та переїхала до міста. Після навчання дівчина так і залишилася там, бо знайшла хорошу роботу. Декілька місяців тому померла її матір, а батько залишився в селі наодинці. Дівчина не мала часу навідувати батька: то робота у неї, то ще щось.
Щовечора телефонувала батькові, коли поверталася з роботи, але говорити й у нього не було часу: дах ремонтує, порається по господарству.
Дівчина все ж випросила на роботі вихідний та поїхала до батька. Ще перед цим заїхала в магазин, купила квіти матері на могилу та продукти батькові. Вона вже ішла своєю вулицею й раптово натрапила на тітку Галю, яка любить плітки.
– Ой Вірочко, давненько тебе не було. Квіточки, мабуть, для матері привезла? Ти батька свого не впізнаєш, так помолодів. Ти ніколи не вгадаєш чому.
– А що трапилося? – Запитала Віра.
– Та не хочу пліткувати, сама все скоро дізнаєшся, – махнула рукою Галька. – Мачуху батько привів. Уже з місяць. Ще й року не минуло, а він вже нову жінку привів.
Віра не могла зрозуміти, що таке тітка їй розповідає. Батько ж завжди говорив, що буде доживати сам. Як він міг так швидко забути матір? Та й і їй нічого не казав. Галька почала розповідати, що ця жінка має двоє дітей: донька одружена, а син в армії.
Вона думала про цю жінку, яка просто прийшла на все готову до її рідного дому. В них будинок був хороший, батько мав машину та й господарство непогане. Вона ж просила батька шукати одиноку жінку, без дітей, якщо йому вже закортить.
Віра увійшла на подвір’я. Батько порався у хліві. Підняв голову, посмішкою зустрів доньку і замість привітання почув:
– Ти що тут одружуватися збираєшся? Чому нічого не розповідаєш?
Батько підійшов ближче і тихенько сказав:
– Як же тебе сповістиш, якщо ти раз на рік батька відвідуєш?
В цей момент з будинку вийшла жінка, а кругом все було чисто так, прибрано, квіти підлиті, на городі охайно. Жінка ввічливо привіталася до дівчини, а та буркнула їй у відповідь:
– Треба було продати господарство.
Батько аж здригнувся:
– А чого ж продавати? Витратити всі гроші, а потім сидіти, склавши руки? Я ж тут відпочиваю духовно, не так нудно мені.
Віра замовкла, а потім промовила:
– Чого не знайшов самотню жінку? Тепер нащадки цієї будуть і на мою спадщину претендувати? Міг би про мене подумати.
Батько не поступався:
– Те господарство нікому, окрім мене, не потрібне. Тим більше вона має і своє.
В цей момент мачуха промовила:
– Не сперечайтеся, щоб всі сусіди чули, краще ідіть на кухню, там пиріжки вже готові.
Сказала ця жінка й вирушила до брами. Батько відразу схопився:
– Куди ти ідеш?
– Додому, завтра донька хотіла приїхати, допомогти тут з городом, то скажи їй, що я вдома на неї чекаю. А ви тут залишайтеся, нічого вашого собі не заберу.
Батько, в чому стояв, в тому і вирушив за мачухою, тільки докірливо кинув:
– Я теж іду, доню, господарство на тебе залишається — все твоє! Роби, що хочеш!
Що ви думаєте з цього приводу?
