У нас завжди була, на мій погляд, ідеальна сім’я. У відпустку всі разом на море, у вихідні разом на дачу. І мені це подобалося. У мене було щасливе дитинство.
У 22 роки я вийшла заміж. Ще через чотири роки я стала матір’ю. І я весь цей час рівнялась на своїх батьків. Ми з чоловіком з батьками бачилися рідко. Я була абсолютно впевнена, що у них, як і раніше повна ідилія і взаєморозуміння. Тому для мене було потрясінням, коли я дізналася, що мої батьки розлучаються. Наче грім, серед ясного неба. І головне, що я досі не знаю, яка причина була всього цього.
Я дуже любила батька, ну і маму звичайно. Тому їх розлучення я пережила важко, незважаючи на свій зрілий вік. Згодом я, звичайно, звикла до цієї думки. Але тут недавно, моя мама приголомшила мене новиною, що виходить заміж. Вона мені розповіла про те, що у неї є чоловік, і вони збираються узаконити свої стосунки. Раніше я ніколи не чула від своєї мами навіть натяків про стосунки, а тут весілля. У нас з чоловіком зараз скрутний час з фінансами. І я маму кілька разів просила посидіти з її ж онуками, щоб я могла вийти на роботу. На даному етапі свого життя я була в відпустці по догляду за дитиною. Але у неї постійно якісь відмовки були: то їй за городом дивитися потрібно, то погане самопочуття. Виходить, я не знаю свою матір. Мені навіть соромно трохи за її поведінку.
Ну, яке весілля в такому віці? Може, звичайно, і не правильно, але я це сприймаю як гріх проти батька. Він як і раніше живе один, і так само багато приділяє нам уваги. Ми часто з ним бачимося, в той час, коли у мами ніколи на нас немає часу. І одружитися він не збирається. Наче якась нав’язлива думка: а раптом мій чоловік тепер буде думати, що я з ним можу також так вчинити? Дуже важко розчаровуватися, в колись ідеальних для тебе людях. Я ніби й розумію, що це егоїстично, але якось я не хочу чужого дядька в своїй родині бачити. І в той же час, я не хочу з мамою сваритися.
У глибині душі я дуже сподівалася, що тато з мамою рано чи пізно помиряться і все буде як раніше. Я навіть намагалася частіше влаштовувати домашні посиденьки, куди постійно запрошувала їх обох. Тепер не знаю як себе поводити. Прийняти маминого «нареченого» і образити тата, або відмовитися від спілкування з мамою? Я вже втомилася від своїх душевних вагань. І запитати поради нема в кого, не в кожній родині таке трапляється. Як же мені поводитись в цій ситуації я не знаю.
Як зробити так, щоб нікого не образити?
