Килим на стіні, як і кришталь у серванті, – один із атрибутів радянського часу.
Східний килим з яскравим малюнком на стіні – “блакитна” мрія кожної людини, яка жила в СРСР.
Ще б пак, дана традиція сягає корінням за часів царської pосії, коли було прийнято в багатих будинках вішати на стіну східний килим як данину моді на все турецьке.
На килимах вішали зверху зброю: мисливські рушниці, пістолети чи схрещені яничарські шаблі. Проте радянські люди прикрашали килимами стіни з інших міркувань.
Так, ніхто не заперечуватиме, що за часів СРСР закривати стіни доводилося через наслідки бідності.
Вся справа в тому, що про звичні нам склопакети на той час не чули, а постійним супутником усіх, хто жив у радянських квартирах, були холодні стіни та протяги. Тож народ утеплювався, як умів. Перед зимовим сезоном щілини затикали старими газетами, смужками поролону, ватою, замазкою з клейстеру.
Крім того, в радянських багатоквартирних будинках була ще одна напасть, з якою стикався кожен – “картонні” стіни та моторошна чутність.
Якщо десь плакала дитина, хтось із сусідів сварився чи грав на піаніно, про це одразу дізнавався весь будинок. Тому товстий вовняний килим на стіні допомагав гасити зайвий гомін.
Килимами та гобеленами прикрашали стіни не лише у міських квартирах, а й у сільських будинках.
Там таке рішення допомагало приховати нерівність стін, які традиційно штукатурили глиною, а потім білили крейдою.
За яскравим декором не було видно недоліків і шорсткості, а кімната виглядала ошатною та затишною.
