У мене один вихідний на тиждень. Живу в передмісті. Звісно, влітку – город. Восени закрутки на зиму. Якби не город, то вся моя зарплата б і йшла на їжу. А так – дістанеш баночку огірочків узимку, помідори, піджарку овочеву.
Раз на два роки в город заводжу перегній. Минулої осені вивантажили перегній прямо на вулиці.
Я вечорами по кілька тачок перевозив. Але настав вихідний. Вирішив, що пора б за цей день все перенести в город.
Сусіди обурювалися, та й самому було не цілком зручно.
Почав працювати рано вранці. Але все ж мені не 20 і навіть не 40 років.
До обіду навіть половину купи не перевіз. Самому вже погано від спеки – поплив.
Так я і плюхнувся на асфальт. Сиджу, а у самого все танцює перед очима. Підійшли двоє хлопців. Довели до тіні.
Принесли з магазину пляшку води холодної. П’ю – приходжу до тями. А поки я відпочивав, ці хлопці перевезли весь гній в город.
Мені не зручно. Все ж я не панянка, щоб за мною доглядати так. Хоча вік дає, зараза, про себе знати.
Допомогли мені до будинку дійти. Я віддячив їм консервацію – в пакет поклав. Хлопці мене подякували і пішли.
А ввечері зайшов сусід в гості. І почав розпитувати про них – що і як.
Я розповів, що допомогли мені. Віддячив їм. Сусід же почав розповідати, що один з цих хлопців кримінальник і тільки з в’язниці по УДО повернувся.
Почав на них наговорювати – нібито не просто так допомогли мені.
Не знаю, нічого не пропало. Нічого не просили. Просто прийшли і допомогли. У них же теж свої справи були – але без зайвих слів допомогли старому.
Легко на людину поставити хрест. І важко не помічати хороших вчинків.
